Слава ЗСУ!

Ми йшли рота за ротою, рівняючись направо, де стояв полковник, рука на ремені карабіна, і на всю пельку горлали:

«Ми, негідники, думали, що нам ця комісія допоможе, а вона нам гівно допомогла».

Наш полковник реготав, аж за живіт тримався, поки не підійшла одинадцята рота. Йде - земля двигтить, а коли порівнялися з нашим полковником, то ані пари з уст. Наш полковник розчервонівся, як когут, і повернув одинадцяту роту назад, наказавши повторити усе спочатку. Але рота крокує і знову мовчить, лише ряд за рядом нахабно дивиться нашому полковникові в очі.

«Ruht!»1, командує полковник, а сам гасає по подвір’ї, гарапником ляскає по халявах і плюється. Аж потім раптом зупинився та як ревне: «Abtreten!»2.

____________________

1Вільно! (нім.).

2Розійтись! (нім.).

Сів на свою кобилу і гайнув за браму. Ми чекали, що станеться з одинадцятою ротою, а воно нічого. Ждемо день, другий, цілий тиждень, а воно знов нічого. Полковник в казармах не з’являвся, з чого і солдати, і старшини, і офіцери дуже раділи. Потім нам прислали нового полковника, а про старого розповідали, буцімто він в якомусь санаторії, бо власноручно написав листа найяснішому цісареві, що одинадцята рота збунтувалася.

Наближався час післяобіднього обходу. Військовий лікар Ґрюнштейн ходив від ліжка до ліжка, а за ним фельдшер із записною книжкою.

- Мацуна!

- Тут!

- Клістир і аспірин. Пoкорний!

- Тут!

- Промити шлунок і хінін! Коваржік!

- Тут!

- Клістир і аспірин. Котятко!

- Тут!

- Промити шлунок і хінін! І так всіх - одного по одному, безжально, механічно і грубо.

- Швейк!

- Тут!

Лікар Ґрюнштейн глянув на новоприбулого. - На що хворієте?

- Мельдую послушно, в мене ревматизм.

Лікар Ґрюнштейн за час своєї практики звик бути з хворими чемно іронічним. Цей спосіб діяв набагато сильніше, ніж крик.

- Ось воно що! Ревматизм, - промовив він до Швейка. - Це у вас, дійсно, тяжка хвороба. Воно і справді прикрий випадок дістати ревматизм саме в той час, коли йде світова війна і людина рветься в армію. Думаю, що вам це страшно неприємно.

- Мельдую послушно, пане старший лікарю, мені це страшно неприємно.

- Ич, який! Йому неприємно! Дуже гарно з вашого боку, що ви з тим ревматизмом якраз тепер про нас згадали. В мирні часи такий бідолаха вистрибує собі, як козеня, але, як вибухне війна, у нього зразу ж виникає ревматизм і перестають служити коліна. Болять у вас коліна?

- Мельдую послушно, болять.

- І цілу ніч не можете заснути, чи не так? Ревматизм - дуже небезпечна, болюча і тяжка хвороба. Ми вже з ревматизмами маємо добрий досвід. Сувора дієта та й інші способи лікування дуже допомагають. Ви тут видужаєте швидше, ніж у Піщанах*, і помаршируєте на фронт, аж за вами закуриться.

Обернувшись до фельдшера, лікар сказав:

- Пишіть: «Швейк, сувора дієта, двічі на день промивання шлунка і раз на день клістир». А як далі буде - побачимо. Поки що відведіть його до процедурної, промийте шлунок, а коли оговтається, поставте клізму, тільки таку, знаєте, конячу, щоб кликав усіх святих на допомогу та щоб той його ревматизм злякався і чимдуж вискочив з нього.

Звертаючись до всіх, лікар виголосив промову, сповнену чудових і розумних сентенцій:

- Ви не думайте, що маєте перед собою якогось дурного вола і можете йому замилювати очі. Мене ваша поведінка зовсім не виведе з рівноваги. Я знаю, що всі ви симулянти і хочете дезертирувати з армії. Відповідно до цього я з вами і поводжуся. Я вже мав справу з сотнями таких героїв, як ви. На цих ліжках лежало таких достобіса, і їм не бракувало нічого іншого, як тільки бойового духу. Тоді, коли їх товариші боролися на фронті, вони гадали, що валятимуться в постелях, будуть діставати харч для хворих і чекати, поки війна перешумить. Але вони з біса помилилися. То й ви, лобуряки, помиляєтеся. Ще за двадцять років зі сну кричатимете, коли вам привидиться, як ви тут у мене симулювали.

- Дозвольте доповісти, пане старший лікарю, - відізвався хтось тихо з ліжка під вікном, - я вже видужав. Я ще вночі помітив, що моя задуха минула.

- Як прізвище?

- Коваржік. Насмілююсь доповісти, мені призначено клізму.

- Добре, за клістир не бійтеся, вам його ще поставлять на дорогу, - вирішив лікар Ґрюнштейн, - щоб ви не нарікали, ніби вас тут не хотіли лікувати. Ну, а тепер всі пораховані хворі гайда з фельдшером, кожний дістане те, що йому належить. І дійсно: кожний дістав призначену йому солідну порцію.

Деякі при цьому намагалися вплинути на виконавців лікарського наказу благаннями або погрозами - мовляв, вони теж запишуться в санітари, і, можливо, теперішні санітари колись ще потраплять їм до рук. Швейк тримався хоробро.