Слава ЗСУ!

IV

В ці ж дні Швейк відвідав свою стару служницю пані Мюллерову. Вдома Швейк застав її двоюрідну сестру. Плачучи, вона розповіла, що пані Мюллерову заарештували в той самий вечір, коли вона відвезла Швейка на війну. Стареньку судили у військовому суді, а оскільки так нічого і не змогли довести, її відправили в концентраційний табір Штайнгоф. Від неї вже прийшов лист.

Швейк узяв цю родинну реліквію і прочитав.

«Мила Анночко! Нам тут дуже добре, всі ми здорові. Сусідка по ліжку має п’ятнистий закреслено появилася тут і чорна закреслено. Все інше в порядку. Їсти маємо досить і збираємо картопляні закреслено на юшку. Я чула, що пана Швейка вже закреслено. Ти якось рознюхай, де він лежить, щоб після війни ми могли обсадити його могилу квітами. Я забула тобі сказати, що на горищі в правому кутку в ящичку залишилося маленьке цуценя роклерк. Але вже багато тижнів йому ніхто не давав їсти, ще з того часу, як прийшли мене за закреслено.

Отже, думаю, що вже пізно. І цей песик також відправився на той закреслено». А через всю сторінку рожева печатка: Zensuriert. K. k. Konzentrationslager Steinhof1.

____________________

1Цензуровано. Цісарсько-королівський концентраційний табір Штайнгоф (нім.).

- І дійсно, цуценя було вже мертве, - хлипала двоюрідна сестра пані Мюллерової. - І кімнати своєї ви б не впізнали. Винайняла її кравчиням, а вони з неї зробили дамський салон. Всюди по стінах моди, у вікнах букети.

Двоюрідна сестра пані Мюллерової не могла заспокоїтися. Нарікаючи і не перестаючи хлипати, вона висловила, нарешті, побоювання, чи не втік Швейк часом з військової служби і чи не хоче тепер стягти і на неї біду та її занапастити. Під кінець вона розмовляла з ним, як із запеклим пройдисвітом.

- Це просто-таки кумедно, - сказав Швейк. - І мені надзвичайно подобається. Так, пані Кейржова, ваша правда. Я втік, але для цього я мусив забити п’ятнадцять вахмістрів і фельдфебелів. Та про це нікому ні слова.

Виходячи із свого дому, де його так негостинно зустріли, Швейк попросив:

- В пральні, пані Кейржова, є кілька моїх комірців і маніжок, викупіть їх, аби я мав у що одягнутися, коли повернуся з військової служби. Глядіть також, щоб у шафі в моєму одязі не завелася міль. А тих панянок, які сплять на моєму ліжку, вітайте від мене.

Потім Швейк заглянув у кнайпу «Під чашею». Побачивши його, пані Палівцева відмовилася наточити йому пива, бо він, мабуть, чкурнув з війська.

- Мій чоловік, - почала вона ялозити стару історію, - такий вже був обережний, що й на холодне дмухав, а прецінь сидить бідолаха замкнений ні за цапову душу. А такі ось люди, що втекли з війська, розгулюють по світі. Вже вас тут минулого тижня знову шукали. Ми обережніші, ніж ви, - закінчила вона свою розмову, - а таки встряли в біду. Не кожен має таке щастя, як ви.

Цю розмову чув один старий пан, слюсар із Сміхова. Він підійшов до Швейка і сказав:

- Будь ласка, пане, почекайте мене на подвір’ї, мені треба з вами поговорити.

На вулиці розговорився із Швейком, якого, зі слів шинкарки Палівцевої, також вважав дезертиром.

Старий признався, що у нього є син, який теж втік із війська і тепер живе у бабусі в Ясенній біля Йозефова.