Слава ЗСУ!

Бравий вояка Швейк в управлінні поліції

Сараєвський атентат наповнив управління поліції численними жертвами. Тягали одного за одним, а старий інспектор в приймальній канцелярії добродушно говорив:

- Вам цей Фердинанд боком вилізе!

Коли Швейка замкнули в одній з численних камер першого поверху, там уже сиділо ціле товариство - шість осіб. П’ятеро примостилися навколо столу, а в кутку на нарах, немов тримаючись осторонь від них, чипів чоловік середніх років. Швейк почав розпитувати, за що кого замкнули. Від п’ятьох, що сиділи біля столу, дістав майже одну і ту ж відповідь:

- «Через Сараєво», «через Фердинанда», «через вбивство пана epцгерцоґа», «за Фердинанда», «за те, що в Сараєві пана ерцгерцоґа спровадили на той світ».

Шостий, який цурався тих п’ятьох, сказав, буцімто він тому не хоче мати з ними нічого спільного, щоб на нього не впала якась підозра; він, мовляв, сидить тут лише за спробу вбивства з метою пограбування господаря із Голіц. Швейк підсів до товариства змовників, які вже вдесяте оповідали, як вони вклепалися в цю історію. Їх усіх, крім одного, спіткало це в шинку, винарні або в кав’ярні. Винятком був надзвичайно гладкий пан в окулярах із заплаканими очима.

Його заарештували вдома, на квартирі, бо за два дні до замаху в Сараєві він оплатив «У Брейшки» рахунок за двох сербських студентів-політехніків; до того ж, таємний агент Брікс бачив його п’яненьким у їхньому товаристві в «Монмартрі» на Ржетєзовій вулиці, де він за них також платив, як це стверджував його власний підпис у протоколі.

На попередньому слідстві в поліції він у відповідь на всі запитання тільки одноманітно квилив:

- Я маю паперову крамницю.

На що діставав таку ж стереотипну відповідь:

- Це вас не виправдовує.

Невеликий на зріст пан, якого схопили у винарні, був учителем історії і намагався викласти власникові винарні історію різних атентатів. Його заарештували саме тоді, коли він скінчив психологічний аналіз кожного атентату словами: - Ідея атентату так само проста, як «колумбове яйце».

- Зовсім така, як те, що вас чекає панкрацька тюрма, - доповнив його висновок при допиті комісар поліції.

Третій змовник був головою добродійного товариства «Доброміл» в Годковічках. В день атентату «Доброміл» влаштував гуляння з концертом. Прийшов жандармський вахмістр і звернувся до присутніх, щоб вони розійшлися, бо, мовляв, Австрія в жалобі, на що голова «Доброміла» добродушно відповів:

- Почекайте хвилинку, хай дограють до кінця «Гей, слов’яни»*.

Тепер він сидів з похнюпленою головою і нарікав:

- В серпні відбудуться перевибори правління, і коли я до того часу не повернуся додому, може статися, що мене не оберуть. А мене вже десятий раз обирають головою. Я цієї ганьби не переживу.

Дивну штуку утнув небіжчик Фердинанд четвертому заарештованому, людині бездоганного характеру і незаплямованої репутації. Цілі два дні він уникав будь-яких розмов про Фердинанда і раптом увечері в кав’ярні за мар’яжем, б’ючи хрестового короля козирною бубновою сімкою, сказав:

- Сім кульок, як у Сараєві.

П’ятий, котрого, як він сам казав, посадили «через це вбивство пана ерцгерцоґа в Сараєві», ще й сьогодні був з наїжаченими від жаху волоссям і бородою, чим дуже нагадував кошлату болонку. В ресторані, де його заарештували, він узагалі не тільки не вимовив ані слова, але навіть і газет не читав про вбивство Фердинанда. Він сидів сам один біля столика, коли до нього підійшов якийсь пан, сів навпроти і швидко запитав:

- Ви про це читали?

- Не читав.

- Знаєте про це?

- Не знаю.

- А знаєте, про що йдеться?

- Не знаю, мене це не цікавить.

- А все ж таки вас це повинно було б цікавити.

- Не знаю, що б мене могло цікавити? Я викурюю сигару, випиваю кілька кухлів пива, вечеряю, а газет не читаю. Газети брешуть. Навіщо мені хвилюватися?

- Значить вас не цікавить це вбивство в Сараєві?

- Мене взагалі не цікавить жодне вбивство. Хай собі буде в Празі, Відні, Сараєві чи Лондоні. Для цього є державні установи, суди і поліція. Якщо когось десь вб’ють, то так йому і треба; чом ти, бовдуре, був такий необережний, що дозволив себе вбити?

Це були його останні слова в тій розмові. Відтоді він кожні п’ять хвилин лише голосно повторював:

- Я не винний, я не винний.

Ці слова він вигукував і в воротах управління поліції, ці слова повторятиме, коли його везтимуть до карного суду в Прагу, і з тими словами він увійде до своєї тюремної камери.

Вислухавши всі ці страшні змовницькі історії, Швейк вважав доцільним розтлумачити усю безнадійність їхнього становища.