Слава ЗСУ!

- А не знаєте, що він про нього говорив? - тоном, сповненим надії, запитав Бретшнейдер.

- Цього вам сказати не можу, бо цього ніхто не відважився повторювати. Але, кажуть, щось нечувано страшне, бо один присутній при цьому судовий радник аж з глузду з’їхав, його ще й досі тримають в ізоляції, аби бодай чого не розпатякав.

Це була вам не звичайна собі образа найяснішого монарха, що їх сп’яну сиплють.

- А які ж то образи на нашого найяснішого монарха сп’яну сиплють? - запитав Бретшнейдер.

- Будь ласка, панове, змініть пісеньку, - відізвався шинкар Палівець. - Я, знаєте, цього не люблю. Щось бовкнеш, а тоді шкодуватимеш.

- Які образи на нашого монарха сп’яну сиплють? - повторив Швейк. - Всілякі. Впийтеся, замовте, аби вам заграли австрійський гімн, і побачите, що почнете говорити.

Навигадуєте стільки на нашого найяснішого цісаря, що, якби лише половина з того була правда, вистачило б йому ганьби на все життя. Але наш старий монарх насправді цього не заслуговує. Самі подумайте. Втратив сина Рудольфа ще молодим, у розквіті сил*. Жінку Єлизавету проштрикнули йому терпугом. Потім десь пропав у нього Ян Орт*, а брата - мексиканського цісаря - застрелили в якійсь фортеці під якимсь муром*. Тепер знову на старості застрелили родича. Та тут треба мати залізні нерви. А якомусь пиякові щось стукне в голову, і він починає його лаяти. Коли нині щось вибухне, піду добровольцем і служитиму найяснішому цісарю нашому, хоч би мене на капусту посікли!

Швейк хильнув як слід і продовжував:

- Ви гадаєте, що наш найясніший все це подарує? То погано його, мабуть, знаєте. Війна з турками неодмінно мусить бути.

Ви вбили мені родича, так ось вам по пиці. Війна неминуча.

Сербія і Росія нам у цій війні допоможуть. Завариться така катавасія, що аж пір’я летітиме.

Швейк у цю віщу хвилину свого натхнення був прегарний.

Його простодушне усміхнене обличчя сяяло, як місяць уповні.

Йому все було таким ясним.

- Можливо, - продовжував він малювати майбутнє Австрії, - на нас на випадок війни з Туреччиною, нападуть німці, бо ж німці і турки одна рука. Це такі бестії, що немає їм у світі рівних. Але ми можемо об’єднатися з Францією. Вона ще з 71 року має зуб на Німеччину. Ось тобі вже й почнеться танець. Війна буде, більше не скажу вам ані слова!

Бретшнейдер встав і урочисто промовив:

- Більше і не треба говорити, ходімо зі мною в коридор, я скажу вам дещо.

Швейк вийшов за агентом у коридор, де на нього чекала маленька несподіванка. Товариш по склянці показав орлика* і заявив, що він Швейка заарештовує і негайно відведе до управління поліції. Швейк намагався довести, що пан, очевидно, помиляється, бо він, Швейк, зовсім не винний, він же не сказав жодного слова, яке могло б кого-небудь образити.

Однак Бретшнейдер відповів, що Швейк дійсно вчинив кілька злочинів, серед яких найголовніший - державна зрада.

Потім вони повернулися до кнайпи, і Швейк звернувся до пана Палівця:

- Я випив п’ять кухлів пива і з’їв один рогалик із сосискою.

Тепер дайте мені ще чарочку сливовиці, бо я вже мушу йти, позаяк мене заарештовано.

Бретшнейдер показав пану Палівцю орлика, хвилину дивився на нього, а потім запитав:

- Ви одружені?

- Так.

- А ваша дружина може вести торгівлю під час вашої відсутності?

- Може.

- Отже, все в порядку, пане шинкарю, - весело промовив Бретшнейдер, - покличте сюди вашу дружину і передайте їй справи, бо ввечері ми прийдемо по вас.

- Не журися, - потішав шинкаря Швейк, - мене заарештували за державну зраду.

- Але мене за що? - заскиглив пан Палівець. - Я ж був такий обережний.

Бретшнейдер усміхнувся і з переможним виглядом пояснив:

- За те, що ви сказали, нібито мухи срали на нашого найяснішого цісаря. Ми вже виб’ємо вам тих мух з голови.

Швейк покинув кнайпу «Під чашею» в супроводі агента. Він стежив за виразом обличчя Бретшнейдера і, коли вони вийшли на вулицю, спитав із своєю добродушною посмішкою:

- Може, мені зійти з тротуару?

- Навіщо?

- Гадаю, що коли я заарештований, то не маю права ходити по тротуару.

Входячи у ворота управління поліції, Швейк промовив: - І не зчулись, як уже тут. Ви часто ходите «Під чашу»?

Саме тоді, як Швейка вели в приймальну канцелярію, у кнайпі «Під чашею» пан Палівець передавав справи заплаканій дружині, по своєму заспокоюючи її.

- Не плач, не реви! Що вони мені можуть зробити через обісраний портрет цісаря?

Ось так мило, своїм чарівним способом і вступив бравий вояка Швейк у світову війну. Істориків, без сумніву, буде цікавити той факт, що він передбачав далеке майбутнє. Правда, ситуація пізніше склалася інакше, ніж Швейк викладав її «Під чашею», але він не мав дипломатичної освіти, і це слід взяти до уваги.