Слава ЗСУ!

Він дивився на чеську національність як на якусь таємну організацію, яку найкраще обходити здалеку.

А поза тим був хорошою людиною, не боявся своїх начальників, під час маневрів сумлінно піклувався про свою роту. Завжди знаходив для неї вигідний привал у стодолах і часто із невеликої своєї платні ставив своїм воякам не одну бочку пива.

Любив, щоб, маршируючи, співали пісень. Співати мусили, йдучи на вправи і повертаючись із вправ. Маршируючи поруч із своєю ротою, він підспівував:

А як чорна ніч прийшла, Вівсик вискочив з мішка, Жумтарія бум.

Надпоручник був надзвичайно справедливий і не мав звички збиткуватися над кимось, тому і солдати його любили.

Старшини тремтіли перед ним, а найжорстокішого фельдфебеля він за місяць міг перетворити в покірливе ягнятко.

Щоправда, кричати, то він умів, але ніколи не обзивав вояків грубими словами, вживав тільки вишуканих слів і речень.

- Бачите, я дійсно неохоче караю вас, молодчику, але іншого виходу в мене нема, бо від дисципліни залежить боєздатність війська, його сила, а без дисципліни армія - це хиткий очерет: під вітром гнеться на всі боки. Якщо у вас не в порядку уніформа і погано пришиті ґудзики або їх бракує, то з цього видно, що ви забуваєте про свої обов’язки супроти армії. У вас, напевно, і в голові не укладається, чому вас треба замкнути через таку маленьку непоказну дрібничку, як ґудзик, якого бракувало на мундирі при огляді. Таж у цивільному житті ніхто б на це й оком не кинув. А ось в армії таке занедбання зовнішнього вигляду тягне за собою кару. А чому? Тут, бачите, йдеться не про якийсь там відірваний ґудзик, а про те, що ви мусите звикнути до порядку. Сьогодні ви не пришили одного ґудзика, але з цього і починається ваше зледачіння. Завтра вже вам напевно буде важко розібрати і почистити гвинтівку, післязавтра десь в шиночку забудете багнет, а врешті заснете на посту, бо, починаючи з того нещасного ґудзика, ви стали ледарем. Так-то воно, юначе! Отож я вас і караю, щоб на майбутнє вберегти вас від гіршої кари за ті речі, які б ви могли зробити, забуваючи поволі, але напевно, свої обов’язки. Я вас замикаю на п’ять днів і бажаю, аби ви, сидячи на хлібі й воді, поміркували про те, що кара - це не помста, а тільки засіб людського виховання. Мета його - виправити покараного солдата, аби він став кращим.

Надпоручник Лукаш повинен був давно стати капітаном, та в цьому не допомогла йому навіть обережність у національному питанні, бо він завжди виступав супроти свого начальства із справжньою відвертістю та й у службових стосунках не визнавав жодного підлабузництва.

Лукаш народився в селі між чорними лісами і ставками, і цю рису, властиву селянам Південної Чехії, він, треба визнати, зберіг.

Та якщо до своїх вояків надпоручник Лукаш був справедливий і не збиткувався над ними, то з денщиками він поводився зовсім інакше: він ненавидів своїх денщиків, бо, як на зло, йому завжди діставалися найпаскудніші і найпідліші.

Не вважаючи їх за солдатів, він бив їх по обличчі і по голові, намагаючись виховувати їх умовляннями і добрими вчинками. Протягом років Лукаш безнадійно змагався з ними, безперестанку міняв і кожного разу зітхав: «Мені знову попалася підла тварюка». На своїх денщиків дивився, як на нижчі біологічні види.

Лукаш дуже любив тварин. Був у нього гарцький канарок, ангорська кицька і пінчер. Всі денщики, які тільки поперебували у Лукаша, поводилися з тими тваринами не ліпше, ніж надпоручник з ними, коли вони заподіювали йому якусь підлоту.

Канарка морили голодом, ангорській кицьці один денщик вибив око, пінчера били, де тільки навинався під руку, а один із попередників Швейка кінець кінцем відвів нещасну тварину на Панкрац до гицля і навіть не пошкодував власних десяти крон, аби тільки її там убили. А потім заявив надпоручникові, що пес втік від нього на прогулянці. На другий день він вже марширував з ротою на плац.

Коли Швейк прийшов доповісти Лукашеві, що з’явився до нього на службу, надпоручник завів його до кімнати і сказав:

- Вас рекомендував пан фельдкурат Кац, і я хочу, щоб ви дійсно були гідним його рекомендації. В мене вже було тих денщиків достобіса, але жоден із них не зогрів у мене місця. Попереджаю, я вимогливий і суворо караю за кожну підлість і брехню. Хочу, щоб ви говорили завжди правду і без ремствувань виконували всі мої накази. Якщо скажу: «Стрибніть у вогонь», - то ви і в вогонь мусите стрибнути, коли б навіть вам цього не хотілося. Куди ви дивитеся?

Швейк з цікавістю дивився вбік, на стіну, де висіла клітка з канарком. Почувши запитання надпоручника, вп’ялив свої лагідні очі в нього і відповів милим, добродушним тоном: