Слава ЗСУ!

- Добре, Швейку, з дамами треба завжди поводитися тактовно, - сказав надпоручник. Настрій у нього поліпшився, бо мова перейшла на предмет, який вичерпував весь його вільний час між казармами, плацом і картами.

Жінки були душею помешкання надпоручника. Вони створювали йому домашнє гніздо. Було їх з півкопи, і багато з них намагалися в час свого перебування причепурити квартиру різними дрібничками.

Жінка одного власника кав’ярні прожила у надпоручника цілих два тижні, аж поки за нею не приїхав чоловік. Вона вишила йому гарненький обрус на стіл, на всій його спідній білизні монограми і, можливо, була б скінчила гаптувати стінний килим, та її чоловік поклав край тій ідилії. Інша дама, за якою через три тижні приїхали батьки, хотіла зробити з його спальні дамський будуар: порозставляла всюди різні дрібнички, вазончики, повісила над ліжком образок ангела хоронителя.

В усіх кутках спальні і їдальні відчувалося жіночу руку, яка проникла і до кухні, де можна було побачити найрізноманітніше кухонне начиння і посуд - розкішний дар закоханої жінки одного фабриканта; вона привезла з собою, крім своєї пристрасті, машинку для різання всякої зеленини і капусти, прилад для тертя сухариків і печінки, каструлю, пательні, жаровні, кухонні ложки і ще бозна-що.

Але за тиждень вона пішла, бо не могла примиритися з думкою, що надпоручник має, крім неї, ще, мабуть, біля двадцяти інших коханок, і це залишило деякі сліди на працездатності благородного самця в уніформі.

Надпоручник Лукаш вів також широку кореспонденцію, мав альбом своїх коханок і колекцію різних реліквій, бо за останні два роки почав виявляти нахил до фетишизму. Так, наприклад, у нього було кілька різних дамських підв’язок, чотири пари милесеньких дамських вишиваних панталончиків і три прозорі тендітні тонкі дамські сорочки, батистові хусточки і навіть один корсет та декілька панчішок.

- Сьогодні у мене заняття, прийду аж вночі. Подбайте про все і приберіть квартиру. Останній мій денщик через свою нікчемність відправився сьогодні з маршбатальйоном на фронт.

Віддавши ще накази відносно канарка і ангорської кицьки, він пішов, не забувши ще раз з порога кинути кілька слів про чесність і порядок.

Після його відходу Швейк привів квартиру в зразковий порядок, так що коли надпоручник Лукаш вночі повернувся додому, Швейк міг йому відрапортувати:

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, все в порядку, лише кицька набешкетувала і зжерла вашого канарка.

- Як це? - загримів надпоручник.

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, ось так. Я знав, що коти не люблять канарків і збиткуються над ними. Давай, думаю, познайомлю одне з одним, а коли ця бестія схоче якусь штуку встругнути, то дам їй на той випадок такого духопелу, аж до самої смерті не забуде, як з канарками поводитися, бо я, треба вам, пане оберлейтенанте, знати, дуже люблю тварин. У нас вдома живе один капелюшник. То він так видресирував кицьку, що вона хоч спершу зжерла йому трьох канарків, зате тепер вже не чіпає жодного, і канарок міг би навіть на неї сісти. Отож, думаю, треба і собі спробувати. Витягнув я того канарка з клітки, «нюхай», кажу, а ця мавпа, я навіть не спам’ятався коли, відкусила йому з доброго дива голову. Такого свинства від неї я аж ніяк не сподівався. Коли б це, пане оберлейтенанте, горобець - я б ні слова не сказав, але такий гарний канарок, гарцький. А як вона його жадібно жерла, просто із пір’ям, жере та й ще на радощах муркоче. Кицьки, кажуть, мало музикальні і не можуть терпіти співу канарків. Вони, бестії, попросту на цьому не розуміються. Я кицьку вилаяв, побий мене Бог, коли я її хоч чим-небудь скривдив. Чекав на вас, як ви вирішите, що нам з тією паршивою потворою робити далі.

Оповідаючи це, Швейк так щиро дивився надпоручникові в очі, що той, наблизившись спочатку до нього з певним жорстоким наміром, відступив, сів у крісло, і спитав:

- Послухайте, Швейку, ви насправді таке теля Боже?

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, так, - урочисто відповів Швейк. - Мені з дитинства як наврочено. Завжди хочу щось поліпшити, аби все було добре, та ніколи з цього нічого путнього не виходить, тільки для мене і для оточення мов хріном попід ніс. Я дійсно хотів тих двох познайомити, щоб одне одного поважали. Я не винен, що вона зжерла канарка і знайомство увірвалося. В готелі «У Штупартів» кілька років тому кицька зжерла навіть папугу, бо він з неї глузував і нявчав по-кошачому. Але ті кицьки дуже живучі. Якщо скажете, пане оберлейтенанте, ухайдикати її, то буду змушений розчавити цю потвору між дверима, бо інакше не здохне. І Швейк з наймилішим виразом обличчя і добродушним усміхом ясно виклав надпоручникові, як треба страчувати котів; зміст цієї розповіді напевно привів би товариство охорони тварин до божевільні.