Слава ЗСУ!

При цьому він виявив такі професійні знання, що надпоручник Лукаш, забувши свій гнів, спитав:

- Ви вмієте поводитися з тваринами? Ви любите їх?

- Найбільше я люблю псів, - сказав Швейк, - бо на них добре заробити може той, хто вміє їх продавати. В мене це не виходило, бо я завжди був чесний, хоч, правда, люди приходили до мене зі скаргами, чому, мовляв, я продав здохлятину замість чистокровного і здорового пса. Немовби-то усі пси обов’язково мусять бути чистокровні і здорові! Та ще й кожний бажає мати родовід, отож доводилося ті родоводи друкувати, із якогось кошіржського1 Сірка, народженого на цегельні, робити найчистокровнішого шляхтича з баварської псарні Арміна фон Баргейма.

____________________

1Кошірже - район в Празі.

А покупці побачать отой родовід та й радіють, мовляв, поталанило. І тішаться, як дурний з цвяхом, бо мають вдома чистокровну тварину, хоч насправді я їм підсовував вршовіцького шпіца замість такси. А вони тільки дивувалися, чому цей аж з Німеччини дорогий собака такий волохатий і чому у нього не криві ноги. Так роблять в усіх псарнях. У вас би, пане оберлейтенанте, тільки очі на лоб полізли, коли б ви побачили ті шахрайства з родоводами, що робляться у всіх великих псарнях. Псів, які б могли про себе сказати: «Я чистокровна тварина», - насправді мало. Або його мамуня втратила розум з якоюсь паскудою, або бабуня, або мав тих татунів багато і від кожного щось успадкував. Від одного вуха, від другого - хвіст, від іншого - якісь косми на морді, від третього морду, від четвертого криві лапи, а від п’ятого ріст, а коли мав таких батеньків з дванадцять, то можете собі, пане оберлейтенанте, уявити, як такий собака виглядає. Одного разу я купив такого пса - звали його Балабан, так він через отих своїх батьків був така погань, що всі пси його обминали. Я купив його з милосердя, бо воно було таке занедбане. І сидів той пес вічно вдома у кутку та такий вам смутний, такий смутний, аж я мусив його продати за пінчера. Найбільшого клопоту завдало мені фарбування його, бо конче треба було тому псові надати кольору солі з перцем. Потім він потрапив із своїм хазяїном аж у Моравію, і від того часу я його вже не бачив.

Надпоручника почала цікавити ця кінологічна лекція, тому Швейк міг без перешкоди продовжувати:

- Пси самі не можуть фарбувати собі волосся, як це роблять дами. Цим мусить зайнятися той, хто хоче його продати. Коли пес такий старий, що аж посивів, а ви хочете продати його за однорічного цуцика або навіть кажете, що цьому дідуганові лише дев’ять місяців, то тоді купіть ляпіс, розчиніть його і пофарбуйте ним пса в чорний колір - він виглядатиме, як новенький; щоб набув сили - годуйте його, як коня, миш’яком і зуби чистіть наждачним папером. А перш ніж поведете його продавати, влийте йому в пащеку слив’янки, щоб він був трохи напідпитку, і пес одразу стає жвавий, веселий, радісно гавкає і родичається з кожним, ну чисто вам п’яний радник. Але найголовніше ось що: треба говорити і говорити до покупця, аж поки не заб’єте йому памороки. Якщо хтось хоче купити болонку, а ви не маєте нічого іншого, крім якогось мисливського пса, то треба вміти переконати покупця, аби він замість болонки повів додому мисливського пса, а якщо випадково маєте лише пінчера, а є покупець на лихого німецького сторожового дога, то ви повинні так одурманити його, щоб він замість дога відніс в кишені цього маленького пінчера. Колись, як ще я торгував тваринами, причалапала до мене одна дама. У неї, каже, втік у садок папуга. А там саме перед віллою гралися якісь хлопчаки в індіанців. Вони цього папугу зловили, повидирали йому з хвоста всі пера і прихахулилися ними, немов поліцаї. Той папуга від сорому, що залишився безхвостий, занедужав, а ветеринар якимись порошками доконав його. Отже, дама хоче купити собі, мовляв, нового папугу, але чемного, не якогось там грубіяна, що вміє тільки лаятися. Що ж я мав робити, коли жодного папуги в мене не було і я не знав, де б його дістати. А вдома у мене був злий і зовсім сліпий бульдог. То я, пане оберлейтенанте, мусив ту паню переконувати від четвертої години по обіді аж до сьомої вечора, поки вона не купила замість папуги цього сліпого бульдога. Це було гірше, ніж якась там дипломатична ситуація. А коли вона виходила, я сказав: «Хай тепер хлопці лише спробують і йому хвоста висмикати», і більше я з тією панею не мав оказії розмовляти. Вона через того бульдога мусила виїхати з Праги, бо він перекусав геть усіх в домі. Дістати порядну тварину, пане оберлейтенанте, хоч вірте, хоч не вірте, це вам не мед лизати…

- Я дуже люблю собак, - сказав надпоручник. - Деякі мої приятелі, які тепер на фронті, взяли з собою псів. Потім писали мені, що війна в товаристві такої вірної відданої тварини не зовсім і погана. Як видно, ви добре знаєте всі породи псів, і думаю, коли б я мав пса, ви б його добре доглядали. Яка порода, на вашу думку, найкраща? Я б хотів мати хорошого друга - пса. Був у мене колись пінчер, але не знаю…