Слава ЗСУ!

- Не робіть ідіотської міни.

- Це від мене не залежить, - серйозно відповів Швейк. - Мене з військової служби списали за ідіотизм, і особлива комісія офіційно визнала ідіотом. Я офіційний ідіот.

Подібний до злочинця пан клацнув зубами.

- Те, в чому вас обвинувачують, і всі ваші вчинки свідчать, що у вас усі клепки на місці. І він нарахував Швейкові цілий ряд різних злочинів, починаючи з державної зради і кінчаючи образою його величности і членів цісарського дому. В центрі тієї групи злочинів виблискувало схвалення вбивства ерцгерцоґа Фердинанда, звідки виходила парость з новими злочинами, серед яких особливо вирізнялося підбурювання до бунту, оскільки це сталося в публічному місці.

- Що ви на це скажете? - тріумфуюче спитав пан із звірячими рисами обличчя.

- Цього і справді багато, - невинно відповів Швейк, - а що забагато, то шкодить.

- Ось бачите, самі погоджуєтеся.

- Я погоджуюся з усім, бо строгість мусить бути, без строгости ніхто ніколи нічого не зробить. Наприклад, коли я служив у війську…

- Заткніть пельку! - гаркнув поліцейський радник на Швейка. - Говоріть тоді, коли вас будуть про щось питати. Розумієте?

- Чому б мені не розуміти, - сказав Швейк. - Мельдую послушно, розумію і в усьому, що ваша милість ласкаво скажуть, я зумію зорієнтуватися.

- З ким маєте зносини?

- Зі своєю служницею, ваша честь!

- А чи не маєте знайомих у місцевих політичних колах?

- Маю, шановний пане, купую собі вечірні випуски «Національної політики» - «Сучки»*.

- Геть! - заверещав на Швейка пан зі звірячими рисами обличчя.

Коли Швейка виводили з канцелярії, він сказав:

- На добраніч, ласкавий пане.

Повернувшись до своєї камери, Швейк повідомив усіх арештованих, що такий допит - це жарти. Там на вас трохи погаркають, а наприкінці виженуть.

- Раніше, - продовжував Швейк, - бувало куди гірше.

Читав я колись книжку, що обвинувачені мусили ходити по розпеченому залізі і пити розтоплене олово, щоб можна було виявити, хто не винний. А хто не хотів признаватися, тому запихали ноги в іспанський чобіт* і розтягували на драбині або пекли йому пожежним факелом боки, як це робили зі святим Яном Непомуцьким*. Той, кажуть, верещав при цьому так, ніби з нього шкуру живцем дерли, і не переставав ревти, аж поки його в непромокальному мішку не скинули з мосту Елішки*. Таких випадків було безліч. А потім ще людину четвертували або садовили на палю десь там біля музею. А якщо її кидали лише до голодоморні, то така людина почувала себе так, немовби знову на світ народилася.

- В нашу добу сидіти у в’язниці - це забава, - смакував Швейк далі. - Жодних четвертувань, жодних іспанських чобіт. Матраци маємо, стіл маємо, лавку маємо, не тиснемося, як оселедці в діжці, юшку одержуємо, хліб дають, дзбанок води приносять, убиральня просто-таки під самісіньким носом.

У всьому видно, що вперед ідемо. Правда, трохи далеко на допит ходити, аж через три коридори вище поверхом, але зате в коридорах чисто і людей як чорт пугою нагнав: одного ведуть сюди, другого туди, молодого, старого, чоловіків, жінок, так що бач. Принаймні радієте, що ви тут не самі. Кожний пихато йде своєю дорогого і не боїться, що йому в канцелярії скажуть:

«Ми порадилися, і завтра вас або четвертують, або спалять, як ви самі виберете». Напевно, тоді було важко відважитися, що саме вибрати, і я, панове, думаю, не один би з нас в таку хвилину розгубився. Та що тут багацько говорити, світ не той став, пішло з іншої бочки і, що не кажіть, на нашу користь.

Тільки-но він закінчив промову на захист сучасного стану ув’язнення громадян, як наглядач відчинив двері й гукнув:

- Швейк! Одягнутися і йти на допит!

- Я одягнуся, - відповів Швейк. - Я проти цього нічого не маю, але боюся, тут якась плутанина. Адже мене вже раз із допиту поперли, та й боюся, аби пани, які тут сидять зі мною, не гнівалися, бо я йду вже вдруге на допит, а вони ще й разу там не були. Ще, чого доброго, почнуть мені заздрити.

- Вилізайте і не патякайте, - була відповідь на джентльменську заяву Швейка.

Швейк знову опинився перед паном з обличчям злочинця, і той без жодної передмови запитав твердо і невідхильно:

- У всьому признаєтеся?

Швейк втупив свої добрі сині очі в невблаганну людину і м’яко сказав:

- Якщо ваша честь бажають, аби я признався, то я признаюся, мені це не пошкодить. Але якщо ваша честь скажуть: «Швейку, ні в чому не признавайтеся», я буду викручуватися, коли б з мене і паси дерли.

Строгий пан написав щось в акті і, подаючи Швейкові перо, наказав підписатися. І Швейк підписав донос Бретшнейдера з таким додатком: