Слава ЗСУ!

Швейк перед судовими лікарями

Чисті затишні кімнати крайового кримінального суду справили на Швейка дуже приємне враження: побілені стіни, пофарбовані в чорне ґрати і товстий пан Демартіні - старший наглядач слідчої тюрми з фіолетовими нашивками і кантами на форменому кашкеті.

Фіолетовий колір було запроваджено не тільки тут, але й для релігійних відправ у великопісну середу і страсну п’ятницю.

Повторювалася славнозвісна історія римського панування над Єрусалимом. В’язнів виводили і ставили внизу в підвалі перед судом Пілатів 1914 року, а слідчі - сучасні Пілати - замість того, щоб чесно умити руки, посилали за печенею з паприкою і пільзенським пивом у «Тессіґ»* і передавали в державну прокуратуру все нові й нові акти обвинувачення.

Тут здебільшого зникала всяка логіка, а перемагав §, душив §, обовдурював §, фиркав §, сміявся §, загрожував §, убивав § і не прощав §. Це були жонґлери законів, жерці мертвої букви закону, пожирачі обвинувачених, тигри австрійських джунґлів, які розраховували свій стрибок на обвинуваченого відповідно до номера параграфа. Виняток становили декілька осіб (так само як і в управлінні поліції), які ставилися до законів не так вже й серйозно, бо і поміж куколем знайдеться пшениця.

До одного з таких панів і привели Швейка на допит. Це був літній добродушний чоловік, який, допитуючи колись відомого вбивцю Валеша, ніколи не забував сказати йому: «Сідайте, будь ласка, пане Валешу, саме тут є одне вільне крісло». Коли привели Швейка, цей добродій із властивою йому милою чемністю запропонував в’язневі сісти і сказав:

- Отже, ви і є той самий пан Швейк.

- Я думаю, - відповів Швейк, - що я ним повинен бути, бо і мій татуньо був Швейк, і мамуня пані Швейкова. Я не можу завдати їм такого сорому і відмовитися від свого прізвища.

Ласкавий усміх промайнув по обличчю судового радника, що провадив допит.

- Ну й накоїли ж ви лиха. Багато дечого лежить на вашій совісті.

- Я завжди маю на своїй совісті багато всякої всячини, - усміхаючись ще ласкавіше, ніж пан судовий радник, сказав Швейк. - Можливо, на моїй совісті набагато більше, ніж зволите мати ви, вельмишановний.

- Це видно з протоколу, який ви підписали, - сказав не менш ласкавим тоном судовий радник. - Чи не робили на вас в поліції якогось натиску?

- Та боронь Боже, ваша честь. Я сам їх питав, чи не мушу підписатися, а коли мені сказали, щоб я підписався, то я їх і послухав. Адже ж не буду я з ними битися через мій власний підпис. Я б собі цим аж ніяк не допоміг. Порядок є порядок, і нема про що говорити!

- Почуваєте себе, пане Швейку, цілком здоровим?

- Щоб цілком здоровим, то не скажу, вельмишановний пане раднику. Маю ревматизм, натираюся оподельдоком.

Літній пан знову ласкаво посміхнувся.

- Що б ви сказали, якби ми вас послали на огляд до судових лікарів?

- Сподіваюся, що зі мною не так вже зле, аби ті пани витрачали на мене марно свій час. Мене вже оглядав якийсь пан лікар в поліції, чи, бува, не хворий я на збура1.

____________________

1Народне - трипер.

- Знаєте, пане Швейку, ми все ж таки спробуємо звернутися до судових лікарів. Скличемо добру комісію, посадимо вас до слідчої в’язниці, ви там гарненько відпочинете. Між іншим, ще одне питання. Ви, згідно з протоколом, нібито проголошували, що ось незабаром вибухне війна?