Слава ЗСУ!

Бабуся співчутливо подивилася на Швейка:

- Почекайте мене ось у тому лісочку, жовнірику. Я винесу вам картопляної юшки, хоч трохи зогрієтесь. Нашу хату звідсіля видно: бачите, ген там за лісочком, трохи праворуч. А через наше село Враж, боронь Боже, не йдіть, бо в нас жандарми, як тії шуліки. Потім з лісочка подайтеся на Мальчин. До Чижової, вояченьку, не заходьте. І там не жандарми, а чисті гицлі: хапають дизинтирів. Прямуйте лісом аж до Седлеця біля Гораждовіц. Там дуже добрий жандарм: він кожного пропускає через село. А папери хоч якісь маєте?

- Ні, матусю, не маю.

- Тоді і до Седлеця не потикайтеся, йдіть ліпше на Радомишль, та глядіть, поспійте туди надвечір, коли вже всі жандарми сидітимуть у корчмі. Там на Долішній вулиці за Флоріянком розшукайте будиночок, такий собі блакитно пофарбований, і спитайте господаря Меліхарка. Це мій брат. Передайте йому поклін від мене, а він вже вам покаже, як потрапити до тих Будейовіц.

Швейк чекав на бабусю більше ніж півгодини; потім грівся картоплянкою, яку йому принесла бідна старенька в горщику, загорнутому у подушку, щоб не прохолов, а стара тим часом дістала з клуночка окраєць хліба і шматок сала, засунула все це Швейкові в кишеню, перехрестила його і сказала, що у неї на тій війні два онуки.

Потім ще раз докладно повторила, якими селами йому йти, а які минати. Під кінець витягнула з кишені спідниці крону, аби, мовляв, Швейк купив собі в Мальчині горілки на дорогу, бо до Радомишля добра миля.

За порадою бабусі, Швейк обминув Чижову і пішов на схід в напрямі Радомишля, гадаючи, що до тих Будейовіц можна дійти з будь-якої частини світу.

З Мальчина Швейк ішов зі старим гармоністом, його він здибав у шинку, де купував собі горілку на ту «добру милю» до Радомишля.

Гармоніст вважав Швейка за дезертира і порадив йому йти разом до Гораждовіц. Він, мовляв, має там заміжню доньку, її чоловік також дезертир. Гармоніст за усіма ознаками трохи переборщив у Мальчині.

- Вона свого чоловіка вже два місяці ховає в стайні, - спокушав він Швейка, - то й тебе сховає, і сидітимете ви там аж до кінця війни, вдвох не буде сумно.

Швейк чемно відмовився, і це гармоніста дуже образило.

Він повернув геть від Швейка, загрожуючи, що йде донести на нього жандармерії в Чижовій. До Радомишля Швейк потрапив надвечір і зразу ж пішов розшукувати господаря Меліхарка, на Долішній вулиці за Флоріянком. Передав йому поклін від сестри з Вража, але на старого це не справило жодного враження.

Він наполягав, аби Швейк показав документи. Це був якийсь упереджений невіра, бо без угаву говорив про розбійників, пройдисвітів та злодіїв: багато їх, мовляв, тепер вештається по Пісецькій околиці.

- Втече вам таке з війська, служити воно там не хоче, ось і тиняється по усьому краю, а де може, там і краде, - з притиском сказав він, дивлячись Швейкові просто у вічі, - а вигляд кожний має такий, ніби й до трьох рахувати не вміє.

- Отож бо й є, що правда очі коле, - додав він, коли Швейк підвівся з лави, - якби людина мала чисте сумління, то сиділа б спокійнісінько і показала свої документи. Але коли вона їх не має…

- Бувайте здоровенькі, дідусю.

- Щасливої дороги і шукайте собі дурнішого.

Вже Швейк зник у пітьмі, а дідок все ще незадоволено буркотів:

- Каже, йде до Будейовіц у свій полк. З Табора. А сам, шахрай, йде спочатку до Гораждовіц, а звідти вже на Пісек. Таж він махає навколо світу.

Швейк знову йшов майже цілу ніч, аж поки не надибав десь у полі біля Путіма ожеред. Відгорнув солому і десь близенько почув голос:

- З якого полку, куди вітер несе?

- З дев’яносто першого, до Будейовіц.

- А що ти там забув?

- Там у мене оберлейтенант!

Почувся сміх. Але сміявся не один, сміялися аж троє. Коли сміх стихнув, Швейк запитав, з якого вони полку, і довідався, що двоє з 35-го, а один артилерист також з Будейовіц. Хлопці з тридцять п’ятого розповідали, що вони втекли місяць тому, аби не потрапити до маршбатальйону, а артилерист подорожує з часу мобілізації. Він тутешній, з Путіма, а ожеред - його власність. Ночує він завжди тут. Вчора в лісі знайшов цих двох і взяв їх зі собою до свого ожереду.

Всі троє чекали кінця війни за місяць або два. Вони були певні, що росіяни вже десь за Будапештом, увійшли вже у Моравію. У Путімі всі про це балакають. Завтра на світанку жінка драгуна1 принесе сніданок. Потім хлопці з тридцять п’ятого підуть на Страконіце, бо один з них має там тітку, а у неї в горах за Сушицею є якийсь знайомий. У нього є тартак.

____________________

1Драгуни - рід кавалерійських військ.