Слава ЗСУ!

- Ось бачиш, - звернувся Швейк до волонтера, - я вже знову тут.

- Дозволь тебе обнюхати, - сказав приємно зворушений волонтер Марек. - Гм, дійсно смердиш криміналом.

- Як звичайно, - сказав Швейк, - це було всього тільки маленьке непорозуміння. А що ти робиш?

- Як бачиш, - відповів Марек. - Відбиваю на папері геройських рятівників Австрії. Але щось не клеїться. Виходять самі лише N. Звертаю твою увагу на те, що ця буква здобула надзвичайне значення і в теперішній час, і на майбутнє. Крім уже відомого таланту капітан Заґнер відкрив у мене ще надзвичайний математичний талант. Мушу контролювати рахунки батальйону і на сьогодні прийшов до такого висновку, що батальйон до краю пасивний і чекає тільки на те, щоб дійти якоїсь фінансової угоди із своїми російськими кредиторами, бо найбільше крадуть після поразки і після перемоги. Зрештою, це не має значення. Коли б нас навіть вщент розтрощили, ось тут документи про нашу перемогу, бо мені як батальйонному історику зробили честь, дозволивши написати: «Батальйон знову кинувся на ворога, який вже збирався святкувати перемогу. Вилазки наших вояків і багнетна атака були справою однієї хвилини. Ворог у розпачі тікає. Кидається до власних траншей, ми його колемо без милосердя, і він безладно покидає свої окопи, залишаючи в наших руках поранених і непоранених полонених. Це - один з найвизначніших моментів. Той, хто залишиться живий, польовою поштою надішле додому листа: «Дістали, дорога жінко, по дупі. Я здоровий. Чи ти вже відлучила нашого крикуна? Дуже прошу не вчи його говорити до чужих людей «тато». Це було б мені боляче». Цензура, очевидно, викреслить в листі «дістали по дупі», бо незрозуміло, хто, власне, дістав. І можна було б це неясне речення тлумачити по-різному.

- Головне - ясно висловлюватись, - докинув Швейк. - Коли в 1912 році до святого Ігнатія в Празі приїхали місіонери, був між ними і один проповідник. Він говорив з амвона, що, мабуть, ні з ким у небі не зустрінеться. На тій вечірній проповіді був присутній також один бляхар Кулішек. Після відправи він говорив у шинку, що той місіонер, мабуть, багато дечого накоїв, коли вже в костелі на прилюдній сповіді заявив, начебто він ні з ким не побачиться в небі; так навіщо ж, каже Кулішек, таких людей пускати на амвон? Треба завжди висловлюватись ясно і виразно, а не якимись натяками. «У Брейшків» свого часу працював будівник льохів. Той, коли був трохи під мухою і йшов після роботи додому, мав звичку зупинятися в одній нічній кав’ярні, де цокався з незнайомими людьми, причому завжди примовляв: «Ми на вас, а ви на нас…» За це одного разу якийсь чемний пан із Їглави заїхав йому чемно по пиці, та так, що аж зуби посипалися. Власник кав’ярні, вимітаючи вранці ті зуби, покликав свою дочку, ученицю п’ятого класу народної школи, і спитав її, скільки зубів має в роті доросла людина. А оскільки дочка цього не знала, то він їй вибив два зуби, а на третій день дістав листа від будівника льохів. Той вибачався за всі неприємності, які йому завдав. Він, мовляв, не хотів сказати нічого грубого, але публіка його не зрозуміла, бо, власне, ця фраза має звучати так: «Ми на вас, а ви на нас сердитесь?» Хто говорить якісь двозначності, повинен їх наперед обмірковувати. Відверта людина, яка що думає, то й говорить, рідко дістає по пиці. А коли на її долю і випадає пара ляпасів, то така людина взагалі буде поводитись дуже обережно і в товаристві радше триматиме рот на замку. Правда, про такого думають, що він теж хороший, як та собака на морозі і теж не раздають йому доброго бобу. Проте це все залежить від його розважливости і витримки. Тут він сам мусить врахувати, що він один, а проти нього багато людей, які почувають себе ображеними, і якщо встряти з ними в бійку, то йому накладуть удвічі більше. Отож така людина мусить бути скромною і терпеливою. В Нуслях живе один пан на прізвище Гаубер. Одного разу в неділю він повертався з прогулянки від Братунського млина, і на гостинці в Кундратицях його помилково штрикнули ножем. З тим ножем він і прийшов додому, жінка, скидаючи з нього піджак, зручно витягнула той ніж із спини і пополудні вже краяла ним м’ясо на ґуляш. Ніж був із золінґенської сталі* і добре нагострений, вдома у них ножі завжди були пощерблені і тупі. Потім їм заманулося мати цілий гарнітур таких ножів, і вона щонеділі посилала чоловіка до Кундратиць на прогулянку, але він був такий скромний, що ходив тільки у Нуслі до «Банзетів». Він знав, що коли сидить там в кухні, то його скоріше викине Банзет, ніж хтось інший ухопить в руки.

- Ти зовсім не змінився, - відзначив волонтер.

- Не змінився, - відповів Швейк. - На це в мене не було часу. Вони навіть хотіли мене розстріляти, але це ще не найгірше. Головне, що я з дванадцятого ніде не діставав платні.