Слава ЗСУ!

1 Зілля майорану (лат.).

- Важко збагнути, - вів Юрайда далі, - як людський розум умудряється за найскрутніших умов знаходити найрізноманітніші можливості. Перед ним тоді немов відкриваються нові обрії, і він починає винаходити найнеймовірніші речі, про які людству до цього часу й не снилося… Отже, шукаю я по всіх хатах майоран, бігаю, розпитую, пояснюю, що воно й до чого…

- Тобі треба було описати його запах, - відізвався з лавки Швейк, - ти повинен був сказати, що майоран пахне, як пляшечка з чорнилом, коли його понюхати у тихій алеї квітучих акацій на пагорбі у Богдальці біля Праги…

- Але, Швейку, - перебив його благальним тоном волонтер Марек, - дозволь Юрайді скінчити.

Юрайда розповідав далі:

- В одній хаті я зустрів старого вояку з часів окупації Боснії та Герцеґовини. Він відбував уланом військову службу в Пардубіцах і ще до сьогодні не забув по-чеськи. Він почав зі мною сперечатися, що в Чехії до ліверних ковбасок дають не майоран, а ромен. Я дійсно вже не знав, що робити, бо кожна розумна і неупереджена людина мусить вважати майоран королем усіх прянощів, які тільки даються до ліверних ковбас. Треба було на швидку руку знайти таку заміну, яка б додала ковбасам спеціального пряного смаку. І ось я знайшов в одній хаті під образом якогось святого весільний віночок з мирту. Це було в хаті молодого подружжя, і тому гілочки мирту у віночку були зовсім свіжі. Я й додав цього мирту до ліверних ковбас; звичайно, весільний віночок я мусив тричі парити в окропі, щоб листочки пом’якшали і втратили свій гострий запах і присмак. Зрозуміло, коли я забирав цей весільний миртовий віночок для ліверних ковбас, було багато плачу, мовляв, за таке блюзнірство - бо цей віночок був посвячений - мене влучить перша-ліпша куля. Ви ж їли мою ліверну юшку, і ніхто з вас не розчовпав, що пахне не майораном, а миртом.

- В Їндржиховім Градці, - відізвався Швейк, - був колись ковбасник Йозеф Лінек. У нього на полиці стояли дві коробки. В одній була мішанина усіляких приправ, яку він додавав до ліверних ковбасок і кров’янок, в другій - порошок від паразитів, бо ковбасник вже кілька разів переконався, що його покупці разом з ковбасами хрумкають то блощиць, то прусаків. Щодо блощиць, то вони, завжди казав ковбасник, мають присмак гіркого мигдалю, який кладуть до кексу, а ось прусаки в ковбасах смердять, як стара спліснявіла біблія. Тому він завжди приділяв багато уваги чистоті і порядку у своїй ковбасярні і всюди сипав той порошок від паразитів. Якось одного разу готував він кров’яну ковбасу і як на гріх мав саме на той час нежить. Вхопив він ту коробку з порошком від паразитів і всипав у фарш. Так щоб ви знали, з того часу в Їндржиховому Градці за кров’яними ковбасками ходили тільки до Лінека, люди просто юрбою валили до його крамниці, а він був людиною розумною і здогадався, що уся справа в тому порошку від паразитів і від цього часу почав замовляти цілі ящики того порошку, заздалегідь попросивши фірму, у якої той товар купувався, писати на ящиках: «Індійські прянощі». Це була його таємниця, і з нею він зійшов у могилу. А найцікавіше було ось що: з тих домів, які купували у нього ковбаски, повтікали геть усі прусаки і блошиці. Відтоді Їндржихів Градець належить до найчистіших міст в усій Чехії.

- Ти вже скінчив? - спитав волонтер Марек. Він, мабуть, також хотів втрутитися в розмову.

- Про це я вже скінчив, - відповів Швейк, - але подібний випадок стався у Бескидах. Та про нього я вам розповім, аж коли підемо в бій.

Волонтер Марек почав:

- Кухарське мистецтво найкраще пізнається під час війни, особливо на фронті. Я дозволю собі зробити невеличке порівняння. У мирні часи ми читали і чули про так звані льодові юшки, тобто про юшки, до яких додають лід. Це улюблена страва в Північній Німеччині, Данії і Швеції. Але ось прийшла війна, і цієї зими в Карпатах солдати мали стільки мерзлої юшки, що вони її навіть і не їли. А прецінь це ж делікатес.

- Мерзлий ґуляш ще так-сяк можна їсти, - зауважив фельдфебель Ванєк, - але не більше тижня. Через цей ґуляш наша дев’ята рота залишила позиції.

- Ще в мирний час, - з незвичайною для нього серйозністю сказав Швейк, - уся військова служба оберталася навколо кухні і навколо всіляких страв. Був у нас у Будейовіцах оберлейтенант Закрейс. Він весь час огинався навколо офіцерської кухні, а коли якийсь вояка бувало щось встругне, він ставив його струнко і починав: «Якщо, гультяю, це ще раз повториться, я з твоєї пики зроблю ромштекс, розтовчу тебе на картопляне пюре, а потім тебе ж цим нагодую. Полізуть з тебе гусячі тельбухи з рисом, ти будеш схожий на нашпіґованого зайця на жаровні. Ось бачиш, мусиш виправитись, якщо не хочеш, аби люди думали, що я з тебе зробив фаршировану печеню з капустою».