Слава ЗСУ!

Капітан Заґнер якось бездушно і тупо глядів в один кут кімнати, начеб у ньому чогось шукав, а оберлейтенант Лукаш обрізував собі ножиком нігті.

Дуб став говорити дальше:

- Найважнішу ролю в життю вояків грає виховання. А цим вихованням займаємося ми, професори, в школі. Так. Професори, професори і ще раз професори є тими, що будують за мирного часу підвалини вояцького духа.

Лейтенант Дуб налляв собі свіжу склянку жовтої горілки і душком вихилив.

Кадет Біґлер сидів дальше при вікні і робив ідіотичну міну.

Капітан Заґнер двигнувся з трудом з крісла і поплентався хитким кроком надвір. Інші старшини поклали голови на стіл і небаром почали вже хропіти. Тільки один Дуб обертав дальше п’яним язиком:

- Усе за цісаря! Усі за цісаря! Усе для дитини. Ми професори це знаємо! Хай живе армія. Усе для дитини! Нема нічого вищого від професора і дитини! Професор це ідея, ідея це професор! Без ідеї нема професора, без професора нема ідеї, мої панове! Там де професор - там ідея, де ідея - там професор!

Тут лейтенант Дуб налляв собі ще одну склянку жидівського «коньяку» і патякав дальше:

- Без професора нема… склянки, без склянки нема професора… Хай живе Австрія… Колиб її не було, треба було б її створити, як сказав один професор… Хай живе професор наш найясніший пан Франц Йосиф і його ідея… Без склянки нема професора, без професора…

Не встиг вже докінчити того речення і звалився з крісла під стіл. Під столом ще пробурмотів:

- Де професор - там ідея… ідея… наш найясніший…

Тим часом капітан Заґнер знов повернувся до їдальні і наливав собі в склянку жидівського коньяку. За ним влетів до їдальні заляканий кухар Юрайда і голосив:

- Слухняно голошу, пане капітане, ви наказали мені зробити сальцесон, отже я зробив його і заніс до пивниці, щоби вистиг. Під ним була дощинка, а на ньому також дощинка і чималий камінець, щоби сальцесон спрасувався. Так воно все робиться. Але чура пана оберлейтенанта Лукаша Балоун підглянув як я це все робив, закрався до пивниці і з’їв усе до чиста, навіть з нитками. Не чекав навіть аж вистигне. Отже, служняно голошу, пане капітане, того сальцесону вже не дістанете, бо його вже нема. Так є! Я тому не винен.

Капітан Заґнер, який чув вже від Лукаша про пажерливість Балоуна, потермосив за рам’я дрімаючого оберлейтенанта і сказав крізь сміх:

- Слухай, Лукашу, йди зроби лад. Той твій ненажера з’їв цілий сальцесон. Шкода, бо ти тішився, що догодиш собі того сальцесону з цибулькою! Ну, ну, прийми заяву співчуття. А раджу тобі, не держи ніколи біля себе соли або перцю, бо той ведмідь ще тебе колись проковтне. Лягай спати завжди зі шаблею.

Розіспаний Лукаш закляв, припняв шаблю і зійшов наділ за кухарем. На подвір’ї на купі полін сидів Балоун, а перед ним стояв з файкою в зубах Швейк і говорив:

- Бачиш, ти пацюку, до чого довела тебе твоя пажерливість! Фе! Хто бачив пожирати панам старшинам сальцесон! Ах, ти нещасний смоку, ти потворо, чейже тебе за це розстріляють!

Оберлейтенант крикнув насамперед на Швейка:

- Герґот! Стули морду, бо розідру її від вуха до вуха!

- А ти, Балоуне, свине чорна, що собі гадаєш?! Встань, принайменше, ти бугаю громадський, коли з тобою розмовляю.

Швейк вийняв з уст файку і сказав:

- Мельдую послушно, що він навіть не може встати. Такий є пригноблений. В Празі на Нуслях, був, пане оберлейтенанте, такий один вислужений капітан, що так обжирався, що…

- Мати Божа! Швейку, морду замкніть, бо проб’ю наскрізь!…

- Встань, ти худобино, - крикнув знов Лукаш до Балоуна. - Ти воле, ти слоню, ти, ти, ти… гіпопотаме… Може вже зачнеш мене їсти. Починай!… Принеси собі з кухні соли або перцю!… Ти, ти людоїде. Мені й так вже здається, що я не цілий ходжу, що чогось мені вже бракує…

- Мельдую послушно, - сказав Швейк, - нехай пан оберлейтенант справді добре себе оглянуть…

- Доннерветтер, - заревів Лукаш і витягнув з піхви шаблю, але таки зараз її запхав назад.

- Я тут з вами обома, лотри, не видержу, я хіба застрілюся… Може будете так ласкаві застрілити мене?…

- Йой, йой, йой, бідна ж моя тут голова, - почав Лукаш по п’яному заводити, - мене хоче моя служба застрілити… Йой, йой, йой! З’їли сальцесон, ще й мене хочуть з’їсти…

- Ванєку! - крикнув знов Лукаш. - Балоуна в’язати щоденно через три дні до стовпа по дві години!

Лукаш обернувся і, кланцаючи шаблею, поліз п’яним кроком сходами нагору.

- А бачиш, Балоуне?! Ага! Говорив я тобі? - відізвався Швейк.

Але побачивши, що Балоун плаче і втирає сльози, став його потішати:

- Ну, ну, не ричи, як стара повія! Стовп для тебе не новина! Скоріш чорт візьме стовпа, ніж тебе. Ти ще й чорта подужаєш!