Слава ЗСУ!

Вояки щойно тепер почали розмову, до якої втрутився і Швейк.

- То наші стріляють, - сказав один вояк.

- Ні, це не наші, це москалі. Чуєш чейже, що це зовсім інший гук… - сказав другий.

- В такому разі стріляють німці, - вирішив суперечку Швейк.

Оберлейтенант Лукаш спав останню ніч погано, бо від сідла мав попарені ноги. Коли Швейк підійшов до потічка, що плив через луг, застав там розібраного Лукаша, який змивав тіло холодною водою. Швейк засалютував:

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, добридень! Чи сьогодні дістанемо каву? Чи кухня приїде?

- Сервус, Швейку, - сказав приязно Лукаш. - Ну, і що ж там? Як вам подобається війна? Не виключене, що ми ще сьогодні знайдемося в огні… Як вам це подобається?

- Мельдую послушно, - сказав Швейк, - що Бог допоможе нам обом гідно наложити головами за нашого найяснішого і його рідню. Я також мушу перед тим викупатися, щоби якось гідно й чисто станути на другім світі.

- Ей, Швейку, не крячте так, може це так швидко ще не прийде, жиймо ще трохи…

- Гарно, - сказав Швейк, - годжуся, але під умовою, що дозволите мені, пане оберлейтенанте, заглянути до вашої фельдфляші, яку онде бачу біля вас… щось мені недобре в горлі…

- Бери, бери, - сказав оберлейтенант, - але вважай, тільки один ковток.

Швейк потягнув з фляшки ковток сливовиці, обтер губу рукавом, подякував Лукашеві і присів на траві біля оберлейтенанта, що виставив на сонце й повітря свої мускулясті й волохаті ноги.

- Пан оберлейтенант, - сказав Швейк, - мають, за вибаченням, таке гладке і делікатне тіло, як невіста. В кнайпі «Під дзвоном» бувала на танцях одна Маржена Мразек, що мала також дуже делікатне і біле тіло…

- Ну, ну, Швейку, здогадуюся, що ви про це докладніше переконалися… Але глядіть, до нас підходить ненажера Балоун… Видно, вже наварив кави. Ходім!…

Балоун дійсно заварив вже був каву і подав її оберлейтенантові. Швейк засалютував і сказав:

- Смачного!

- Дякую тобі, - сказав Лукаш.

Почув це волонтер Марек і спитав Швейка:

- Відколи то ви з Лукашем на «ти»?

- А, ми саме над потічком запили з ним «братерство» його власною сливовицею, - сказав гордо Швейк. - Лукаш - то дуже добрячий пан. Як тільки починають грати гармати, він як стій починає «тикати»… Як почуємо крісові стріли, то й сам полковник буде з нами на «ти».

Довкруги гоготіло з десять ватер, а над ними сичала в їдунках вода. Вояки варили в тій воді кавові консерви, а з цього виходила чорна, смердюча й нудка рідина. Мокре дерево сичало й курилося, а вояки роздували вогонь надутими губами, аж сльози текли їм з віч. Деякі, змучивши губи, махали шапками, мов віяльцями.

Появився капітан Заґнер і сказав воякам, що є відпочинок. Очевидно, що вояки прийняли цю новину з великим задоволенням. Ще більшу втіху викликала вістка, що прибудуть сюди кухні. Це чудо біля полудня справді здійснилося. Кухня таки приїхала і то з готовою юшкою. Її негайно стали роздавати воякам, до того ж виявилося, що юшка була не найгірша, хоч деякі вояки почали жалітися, що була занадто худа. Це дуже злостило рахункового Ванєка, який сказав, що оскільки юшка худа, то винні в цьому хіба лайдаки кухарі, що в дорозі з’їли кращі куски м’яса.

Неабияку радість викликала вістка, що сьогодні роздаватимуть також вино.

«Фасунок» вина, шоколяди та деяких інших присмаків був в австрійській армії таким актом, про який вояцтво говорило завжди одним досадним словом: злодійство! Вина видавали одне відро на компанію: до того відра підходив штабовий фельдфебель і наливав собі повну їдунку. Другим з черги робив це саме рахунковий. Далі йшли кухарі, старшинські чури і кожний з них брав скільки вдалося. Рештою мала поділитися компанія.

Звичайно діялося так, що коли капрал підходив до своїх людей і кричав: «Гей, фасувати вино», - то на дні відра бачили вояки 2-3 ложки червоного фусу і 10 хлопа звичайно говорили: ну, ну, докінчіть вже, пане капрале, бо нам не варто вже й вусів мачати!

Тож, коли Ванєк сказав Швейкові, що сьогодні фасунок вина, то Швейк відразу відповів:

- Той цілий фасунок вина - то одна брехня, бо винце вип’ють панове старшини, а нам дадуть тільки понюхати, щоб хто не сказав, що «я, мовляв, вина ані не нюхав»…

- Е, Швейку, - сказав Ванєк, - не нарікайте знов на все! Не думайте собі, що воювати - то мід лизати. Але глядіть лиш, там вже понесли вино. Підіть довідайтеся, для котрої то компанії.

Швейк скочив вперед і стрінув вояка, що полотняним відром ніс з потока воду. До того вояка нагло підійшов лейтенант Дуб і спитав:

- Що ти несеш? Кому, нащо ця вода?