Слава ЗСУ!

- Передня стежа не могла тут затриматися, бо ми були б її тут наздігнали. Тут мусили бути москалі, а ці сліди, що їх тут залишили, то це зі страху. Видно, серед москалів панує страшна паніка. Тому по дорозі будемо стрічати тих слідів щораз більше і більше. Доведеться ще не один такий слід розчавити. Паніка у москалів - жахлива річ. Ми ще будемо у їхніх «слідах» поринати з головами.

Рівночасно з цими останніми словами лейтенант Дуб глянув зі співчуттям на капітана Заґнера. Усім здавалося, що Дуб як стій приступить до капітана і вискаже йому формальне співчу тя з тієї причини, що капітан розчавив один неприятельський «слід».

Далі Дуб вдарився долонею в чоло і сказав:

- Мої панове, але це ж дасться легко устійнити.

- Хлопці, - крикнув лейтенант Дуб до вояків, - розгляньтеся негайно між тими «слідами» і принесіть ті папірці, які біля них знайдете.

Вояки скочили негайно в корчі і вже за хвилю несли на двох патиках таку чудасію: клаптик трави, прутики, листя, білу шкіряну дамську рукавичку, поштові картки, а один вояк приніс навіть кусник часопису з якимсь образком. Лейтенант Дуб приказав кинути все, а подати собі тільки часопис. Був це часопис, редаґований в мадярській мові і тому був для Дуба незрозумілий. Не дивлячись на це, лейтенант Дуб чогось дуже врадувався і сказав переможно до капітана Заґнера:

- Ага! Вже маю! Аж тепер я пригадав собі, що при захопленню неприятельського місця постою слід негайно і в першу чергу перевірити папери в лятрині. Таким чином найлегше можна устійнити, які неприятельські частини стояли на тім місці. Треба, очевидно, трохи побабратися, але годі, іншої ради нема. Ось тут маємо якусь картку, ось глядіть, панове, - але ні, цього і чорт не перечитає, бо все замазане… Але напевно не були тут москалі. Подайте мені шматок тієї ґазети. Що це за ґазета? «Кропива»? Та це ж чеська гумористично-сатирична ґазета…

Вояк держав перед лейтенантом Дубом на патику заваляну ґазету, а Дуб нахилився якомога близько до ґазети, крутив носом, але відчитував… Був це уривок якогось сатиричного вірша:

Не страшний нам той таран, Рус втікає, мов баран. Кинув Перемишль і Львів, Цар з жури аж побілів… А ми хлопці, а ми враз Даймо сальву, даймо ґаз, Далі вслід московських мурґ, Аж здобудем Петерсбурґ… Гей, дають москвята тягу І кленуть царя нетягу, А старшини, мов гармата, Лиш ревуть: тікай, ребята! Ричить з болю, мов бугай, Князь великий Николай…

- Кажуть, що в часі війни замовкають музи і ніхто не займається писанням віршів. На щастя у нашій дорогій австрійській батьківщині ще так зле не є. Доказом цього цей прекрасний, дійсно талановитий і патріотичний віршик. Дуже жалію, що не маю його в цілості. Я перечитав би його воякам для підбадьорення. Прекрасний вірш, ані слова. Так і видно, що наша славна Австрія гарно держиться. Зрештою, я відпишу собі бодай цей шматок віршика. Поки що можу панам сказати, що тут були справді наші, а не москалі.

Капітан Заґнер був злий і відвернувся на бік від лейтенанта Дуба, а оберлейтенант Лукаш сказав:

- От лайдаки ті вояки, така прекрасна, патріотична поезія, а вони читають її під корчами…

Після того батальйон помарширував дальше, а по цілій годині ходу ніхто не звернув на це уваги, що якось ніде не видно зв’язкових. Біля полудня батальйон дійшов до якоїсь толоки, з якої доходив гамір. Капітан звелів вислати стежу і довідатися хто там таборує. Небаром стежа вернулася з повідомленням, що там стоїть малий відділ нашої артилерії і пасе на толоці коні.

Вояки вступили на ту толоку і тішилися вже, що матимуть відпочинок. Але не минуло й кілька хвилин, як на краю лісу появився верхом якийсь старшина, що приґальопував і крикнув:

- Котрий полк? Дев’ятдесят перший? Куди ви його ведете? Герґот! Це ж зовсім хибний напрямок! Я чейже наказав йти наліво.

Сказавши це, старшина пігнав дальше, а тоді капітан Заґнер шпигнув свого коня острогами і почвалав за ним, щоби дістати точніші накази. Капітан пізнав у тому старшині команданта бриґади.

Однак точніших наказів не одержав. Той дідище бриґадієр повторював одно і те саме:

- Я чейже наказав йти наліво!

Капітан Заґнер завернув і сказав:

- Наказ, пане полковнику!

Щойно тоді та стара пережерта хворобою мавпа затрималася і крикнула до капітана Заґнера:

- Пане капітане! Затямте собі це раз і назавжди:

- В цьому випадку слід говорити: пане полковнику бриґадієре!

Капітанові Заґнерові щось мелькнуло в голові про ідіотизм того «полковника-бриґадієра», але він не сказав нічого голосно, тільки пігнав до свого батальйону і на злість «бриґадієра» дав воякам трохи довший відпочинок. Відтак звелів марширувати більше наліво. Ніхто не подумав про те, що передня стежа марширує в незміненому напрямку направо і що слідувало б її завернути.