знайди книгу для душі...
- Ось бачите, - говорив дальше Швейк. - Добре говорив фельдкурат, але одно забув додати: «Не пхай пальців між двері». Зрештою, коли навіть дістанемося в полон…
- Швейку, не говоріть про це. Полон це ще півбіди. Але ви мусите знати, що москалі полонених тортурують. Виколюють очі, обрізують вуха, кліщами виривають ніс… Москалі то варвари, це мусите знати!
- Е, пане кадете, - сказав Швейк, - багацько всякої всячини говорять! Таких звірств ніхто тепер, здається, вже не робить. Робили таке за часів турецьких воєн, але не тепер…
У давніх часах, пане кадете, мучили людей на різні лади і різними приладами. Знаємо, наприклад, як тоді мучили єретиків і чарівниць… А тепер москалі не мають таких приладів і цього не практикують, хоч би й хотіли. Хіба там може десь якийсь ніс і то хіба дуже великий і горбатий…
- Що ви говорите, Швейку? Фе, не говоріть таких дурниць! А як великий ніс, то вже можна його різати? Фе! Швейку, перестаньте таке базікати!
Тим часом підходили вже до села і кадет запропонував, щоби зачекати трохи перед селом, доки зовсім не смеркнеться. Всі три влізли до якогось саду за стодолою. Біґлер став дальше стогнати, а другий вояк підкрався до хати, щоб поглянути крізь вікно, що в ній діється і чи нема в ній москалів. В міжчасі Швейк потішав кадета як міг:
- Я вам, пане кадете, зварю води з часником і прив’яжу до живота розпалену цеглу. Це дуже помічне. Я вас не покину…
Вояк вернувся з підгляду і повідомив, що в селі крім селян нема нікого. Настрій у кадета пішов вгору. Всі три пішли до одної хати і застукали у вікно. Якась стара бабуня відчинила двері і крикнула, неначе побачила сатану:
- Нічого не маємо, ми самі голодні, москалі все забрали.
- Давно тут були москалі? - спитав кадет Біґлер.
- Ой, недавно, ой, недавно, любенький, ой, забрали, забрали все до нитки, Бог би їх скарав…
- Але коли, коли були тут ті москалі? - спитав ще раз Біґлер.
- Та рано, нині рано, Бог би їх скарав. Всьо забрали і пішли, ой падоньку ж ти мій!
- А виходок у вас є, - запитав Біґлер, якому знов пригадався біль живота.
- Ой нема, нема, любенький, нема нічого, москалі забрали, щоб їм дороги не стало… - йойкала дальше бабуня.
- Пустіть-но, бабуню, - сказав Швейк і відсунув бабуню на бік. - Хай погляну сам, чи москалі все забрали.
Світлиця - а була це українська хата - була дуже чиста і привітна. Від великої печі било тепло, а на лаві біля печі лежало кілька бохонців хліба, приготованих до печення. Зі світлиці пішов Швейк до комори і тут побачив чимало припасів. У кобелі були яйця, а на стіні висіла солонина і ковбаса. Серце Швейка затріпотіло жвавіше на вид цих ласощів і він гукнув на свого товариша і кадета, які ще дальше розмовляли з бабунею, а вона не переставала їх переконувати, що москалі все забрали.
- Ой, любенькі, ми бідні люди, там за рікою самі богачі, йдіть туди, там попасетеся…
- Ну, ну, досить вже того, бабуню, - сказав Швейк, повернувши з контролі. - Москалі трохи забрали, але ще дещо лишили. Пускайте нас до хати і варіть їсти, ми дармо не хочемо. За все платимо готівкою. Чи не бачите, що між нами є пан капітан? Пускайте нас до хати.
Почувши про пана капітана, бабуня запросила усіх трьох до хати і мигом кинулася варити вечерю. Принесла хліба, спражила молока, підігріла якоїсь вудженки і взагалі поводилася дуже гостинно.
По вечері кадет витягнув гроші і заплатив бабуні за прийняття. Небаром появився в хаті старенький ґазда, що приїхав тоді з млина. По короткій розмові з ґаздою і ґаздинею, мовою не дуже для обох сторін зрозумілою - усі три вояки ц. к. армії пішли спати.
Вранці, коли бабуня вже поралася біля печі, а Швейк варив білу каву, прокинувся також кадет Біґлер. Помітивши, що кадет вже не спить, Швейк підійшов до нього і замельдував:
- Мельдую послушно, пане кадете, вночі ніщо не сталося. Чи вам вже краще? Подам вам зараз сніданок.
- Швейку, - сказав кадет Біґлер, - дайте щось перекусити, бо згину. Вже не болить мене ніщо, але я слабий, як муха. Не чути там нічого про неприятеля? Я не знаю, чи могтиму піти з вами дальше.
- Ми пана кадета не покинемо за ніщо в світі, - сказав Швейк. - Вам, пане кадете, не грозить в цій хаті ніяка небезпека.
- Ага! Ніяка небезпека, - сказав Біґлер. - А неприятеля недалеко нема?…
- Мельдую послушно, пане кадете, що бабуня збрехала. Ніяких тут москалів і позавчора не було. Я про це довідався від людей в селі. Москалі завертають звідси праворуч здовж залізниці, куди йде мурованка. Гармати чути вже дуже далеко. Видно, що москалі втікають дуже хутко.