Слава ЗСУ!

Надпоручник Лукаш говорив таким тоном, немов у нього була гарячка. А ту мить, коли він замовк, Швейк використав для невинного запитання:

- Насмілююсь прохати, пане оберлейтенанте, пробачення, але чому я ніколи не довідаюся, що я таке страшне встругнув? Я, пане оберлейтенанте, насмілився про це запитати лише для того, щоб у майбутньому уберегтися від подібної історії, бо ми, як кажуть, вчимося на своїх помилках. Ось, наприклад, сталевар Адамец з Даньковки, який помилково випив соляну кислоту…

Швейк не докінчив, бо надпоручник Лукаш перервав його приклад з життя словами:

- Ви дурний бовдуре! Я вам нічого не збираюся пояснювати. Лізьте знову у вагон і скажіть Балоунові, щоб він, коли приїдемо до Будапешта, приніс мені у штабний вагон якусь булку і той печінковий паштет, що схований у станіолі насподі у валізі. А Ванєкові скажіть, що він дурний мул. Я тричі його просив дати мені точні відомості про кількість людей. Сьогодні це мені було конче потрібно, але я мав тільки старі відомості з минулого тижня.

- Згідно з наказом, пане оберлейтенанте, - гаркнув Швейк і, не кваплячись, почвалав до свого вагона.

Надпоручник Лукаш, ідучи поміж коліями, сам собі докоряв: «Все ж таки треба було йому зацідити пару разів у пику, а я розмовляю з ним, як з якимось рівним собі».

Швейк поважно вліз до свого вагона. Він відчував повагу до своєї особи. Адже не кожного дня вдається встругнути щось таке жахливе, що навіть сам не смієш довідатися про це.

* * *

- Пане фельдфебелю, - сказав Швейк, коли вже сидів на своєму місці. - Пан оберлейтенант Лукаш, як мені здається, сьогодні, мабуть, у дуже доброму настрої. Він наказав мені передати вам, що ви мул, бо пан оберлейтенант уже тричі просив вас подати йому точні відомості про кількість людей.

- Господи Боже, - розсердився Ванєк. - Ох і натру ж я пики тим взводним. Хіба ж я винен, що кожен ледащо взводний робить, що йому заманеться, і не надсилає відомостей про кількість людей у взводі. Не з пальця ж мені їх висмоктувати? Ось які порядки в нашій роті. Таке може статися тільки в одинадцятій маршовій. Я передчував це, я так і знав. Ані хвилини не сумнівався, що у нас непорядки. Одного дня в кухні бракує чотири порції, другого - знову-таки три зайві. Хоча б ці гультяї принаймні дали мені знати, хто лежить у лазареті. Ще минулого місяця в списках у мене значився Нікодем, і лише при виплаті грошей я довідався, що той Нікодем задер ноги ще в Будейовіцах у лазареті від скоротечних сухот. А для нього реґулярно відпускалося постачання. Ми навіть для нього одержали уніформу, але бозна-куди вона поділася. А потім ще пан надпоручник каже мені, нібито я мул. Він сам не вміє як слід доглядати за порядком у своїй роті.

Фельдфебель Ванєк схвильовано ходив по вагону.

- Якби я був командиром роти, у мене всі ходили б як по нитці. Я б усе точно знав про кожного солдата. Взводні мусили б мене двічі на день інформувати про кількість людей. Та ба, коли наші старшини ні до чого не здатні. І гірший за усіх взводний Зіка. Все йому смішки та жарти. Я його, скажімо, повідомляю, що Коларжіка з його роти відкомандировано до обозу, а він знову другого дня подає мені ту ж саму кількість людей, немовби Коларжік і далі вилежувався собі в його взводі. І таке повторюється день у день, а потім я ще й мул… Такими манерами, пане надпоручнику, не здобудете друзів. Ротний фельдфебель це вам не якийсь єфрейтор, яким кожний може підтерти собі…

Балоун, який прислухався, роззявивши рота, вимовив замість Ванєка те вишукане слівце, яке той мав сказати, бажаючи, мабуть, тим самим також втрутитися в розмову.

- А ви до цього рила не пхайте, - розлютився рахунковий фельдфебель.

- Слухай, Балоуне, - згадав Швейк, - пан оберлейтенант наказав тобі, як тільки приїдемо до Пешта, принести йому у вагон якусь булочку і печінковий паштет, схований у станіолі насподі надпоручникової валізи.

Велетень Балоун одразу ж знітився, розпачливо опустив свої довгі, як у шимпанзе, руки, зігнув хребет і в такій позі сидів досить довго.

- Немає його вже, - сказав він тихим розпачливим голосом, дивлячись на брудну підлогу вагона.

- Немає, - повторив він уривчасто, - я думав… я його перед від’їздом розгорнув, я його понюхав… чи він не зіпсувався. Я його покуштував, - вигукнув він з таким щирим розпачем, що всім усе стало ясно.

- Ви його зжерли разом зі станіолем, - сказав фельдфебель Ванєк і зупинився перед Балоуном дуже вдоволений: йому вже не потрібно було доводити, що лише він мул, як казав надпоручник. Адже ясно, що причина коливання кількісного складу «X» має свої глибші корені в інших мулах. Тепер розмова, на превелике задоволення Ванєка, точилася навколо ненажерливого Балоуна, навколо нової трагічної події. Ванєкові закортіло сказати Балоунові щось неприємно повчальне, але його випередив кухар-окультист Юрайда. Відклавши свого улюблену книжку - переклад староіндійських сутр «Праґна Параміта» - він звернувся до пришибленого Балоуна, який зовсім знітився під тягарем долі: