Слава ЗСУ!

- Вам недобре, пане оберлейтенанте, - співчутливо спитав Швейк, коли зблідлий надпоручник Лукаш ухопився за сходинку, що вела до котла погаслого локомотива.

На блідому обличчі надпоручника не було жодного виразу люті. Воно було радше розпачливо безнадійне.

- Далі, далі, Швейку, це все байдуже, мені вже краще…

- Отож кажу, - звучав на порожніх коліях м’який Швейків голос, - і я був такої ж думки. Одного разу я купив криваву історію про Рожа Шаваня з Баконського лісу, а там бракувало першої частини, і я мусив здогадуватися про те, що було спочатку, бо навіть і в такій розбійницькій історії без першої частини не обійтися. Тому мені було цілком ясно, що це, власне, було б зайвим, коли б панове офіцери почали читати спершу другий том, а потім вже перший, та як по-дурному виглядало б з мого боку, якби передав я у батальйон те, що мені говорили в полковій канцелярії: мовляв, пани офіцери самі знають, який том їм треба читати. Мені взагалі, пане оберлейтенанте, ця вся історія з книжками видавалася страшно дивовижною і загадковою. Я знав, що панове офіцери взагалі мало читають, а коли шумить воєнна буря…

- Залиште, Швейку, при собі ці ваші вар’яції, - простогнав надпоручник Лукаш.

- Адже я, пане оберлейтенанте, одразу ж тоді запитав вас по телефону, чи не бажаєте обидва томи зразу. А ви мені відповіли точнісінько, як тепер, щоб я ці вар’яції залишив при собі, мовляв, нам тільки і бракувало, що тягатися з якимись там книжками. То я й подумав: якщо ваша думка така, то й решта панів офіцерів мусить, певне, так само на це дивитися. Я порадився з цього питання з нашим Ванєком, адже той має вже фронтовий досвід. Спочатку він говорив, нібито кожен з панів офіцерів думав, що війна це якась забавка, і віз зі собою на фронт цілу бібліотеку, мов на дачу. Офіцери діставали від ерцгерцоґинь в подарунках на фронт навіть повні зібрання творів різних поетів, так що денщики гнулися під ними у дугу і проклинали день, коли вони народилися. Ванєк говорив, буцімто такі книжки щодо використання їх для куріння взагалі на фронті не мали жодного вжитку, бо були друковані на дуже гарному грубому папері, а в сортирі людина собі такими віршами обдряпувала, пробачте на слові, пане оберлейтенанте, усю задницю. На читання не залишалося часу, бо весь час треба було тікати і все кидати. Потім уже виробився такий звичай, що, як тільки загримить перша гармата, денщик одразу ж викидав геть усі книжки для читання. Після того, що я почув, мені хотілося, пане оберлейтенанте, ще раз почути вашу думку, і коли я вас запитав по телефону, що зробити з тими книжками, ви сказали, коли вже якийсь біс влізе до моєї пришелепуватої маківки, то я не відчеплюся доти, аж доки не дістану гарненько по пиці.

Так ото я, пане оберлейтенанте, і відніс до батальйонної канцелярії лише перші томи з того роману, а другий том залишив тимчасово у нашій ротній канцелярії. Я мав непоганий намір: хай, думаю, панове офіцери прочитають перший том, а тоді їм видадуть другий, як роблять в бібліотеках. Та раптово прийшов наказ їхати і телефонограма цілому батальйону: усі зайві речі здавати до полкового складу. То я ще запитав пана Ванєка, чи вважає він другий том роману зайвим. А він мені сказав, що після сумного досвіду в Сербії, Галичині та Угорщині жодних книжок для розваги на фронт не возять. Корисними є лише скриньки в містах, куди воякам складають прочитані газети, вони мають іще якийсь сенс, бо у газетний папір добре завивати тютюн або сіно, яке солдати курять в окопах. У батальйоні вже роздали перші томи роману, а другі ми віднесли до складу. - Швейк замовк, але за хвильку додав:

- Скільки всякої всячини у тому складі, пане оберлейтенанте. Там навіть є циліндр будейовіцького костельного реґента, в якому він з’явився до полку після мобілізації.

- От що я вам, Швейку, скажу, - тяжко зітхнувши, промовив надпоручник Лукаш. - Ви взагалі не уявляєте собі наслідків своїх починань. Мені вже самому гидко називати вас ідіотом. Для вашого ідіотизму взагалі немає слова. Коли я вам скажу: ідіоте, то це ще для вас дуже ласкаве ім’я. Ви встругнули щось жахливе. Всі найстрашніші злочини, вчинені вами, відколи я вас знаю, в порівнянні з цим останнім просто ангельська музика. Якби ви, Швейку, знали, що ви накоїли… Але ви про це ніколи не довідаєтеся… А якщо, можливо, колись зайде розмова про ці книжки, то хай вас Бог боронить ляпнути, що я говорив вам по телефону про другий том… Якщо колись почнуть говорити, як це, власне, сталося з першим і другим томами, то ви й вухом не поворухніть. Ви ні про що не знаєте, нічого не чули, нічого не пам’ятаєте. І борони вас Боже заплутати мене до чогось. Пам’ятайте тоді…