Слава ЗСУ!

Вперед! Вперед!

Наступного дня вранці старшини відбували якусь нараду, гонець прилітав за гінцем, а телефоністи звивали дроти. Бачачи це, вояки стояли такі байдужі й апатичні, мов стадо овець перед воротами ятки.

Ніхто навіть не хотів ні розмовляти, ні жартувати, усі стояли стовпами. А коли раптом відізвалися гармати і то дуже близько, а згодом загриміла також важка артилерія і то вже ззаду за вояками, вояки блідли й один на одного глядів допитливим зором, але бачив тільки те, що його сусід - так само поблід. Не оголошено навіть алярму, бо це було вже непотрібне. Вояки й так стояли готові до маршу. Тільки не один з них думав, відчуваючи на плечах гнітючий тягар наплічника, набоїв і кріса:

- Як тільки станемо втікати, то трохи цього тягару позбудуся.

Відтак капітан Заґнер крикнув: «Позір!» Станув перед батальйоном і почав говорити.

Пригадав воякам їхню присягу й обов’язок вірної служби. Підкреслив, що москалів уже викинули поза границі Австрії. Ще кілька міцних ударів і москалі на колінах проситимуть миру. Завзивав вояків, щоб нічого не боялися, бо він їх веде, а зрештою, боятися нема причини, бо залізний полк завжди перемагає і вкриває свій прапор новими славними подвигами. Дальше говорив капітан Заґнер, що чим скоріше прийде до вирішальних боїв, тим краще, бо тоді розіб’ємо москалів на прах і швидко підемо додому, до своїх любих домашніх вогнищ і до кохаючих, вірних жінок.

- Наш великий союзник, Їх Величність цісар Вільгельм заповів, що заки листя облетить з дерев - всі повернемося додому. Отже буде це восени, і то розуміється цього року. Це більш ніж певне. Великих і небезпечних боїв вже не буде, бо москалі вже не мають муніції і набивають ґранати і шрапнелі піском. Однак, коли б хто випадково був ранений, то нехай перев’яже собі рану і поспішить на перев’язочний пункт. Коли б тактика вимагала зробити відворот, тоді ранених забрати зі собою, а не залишати на полі. Легко ранені не сміють нічого покидати, особливо кріса. Кріс мусять віддати на перев’язочнім пункті.

- Кріс, любі вояки, це не бук, що його можна де-будь виломати. Кріс треба берегти, мов ока в голові. Хто вертається без кріса, той виставляє на небезпеку смерти свого товариша, що не матиме чим захищатися. Хто принесе кріс, дістане п’ять корон, а хто не принесе, не дістане по видужанню відпустки. А тепер на честь нашого найвищого вождя: Гурра! Гурра! Гурра!

Вояки повторили цей оклик якось блідо й глухо, а капітан додав ще біліш жартобливим і товариським тоном:

- А в полон не пхайтеся, бо не повернете з Росії додому навіть по десяти літах. Зрештою, знаєте, що москалі наших полонених тортурують. Вкінці, коли б навіть хтось випадково поляг у бою, чого не сподіюся, то його жінка дістане 300 корон. Бо ж, остаточно, всі до кінця світа не будемо жити. А може хто з вас хотів би остати в живих навіки?

Капітан Заґнер вп’ялив при цих словах свій зір у вояків, а передусім у Швейка, який зі своєї сторони дуже уважно глядів на капітана.