Слава ЗСУ!

Батальйон стягнули з фронту і відіслали на довший час для спочинку і поповнення до місцевости Ясенів. Батальйон був дійсно дуже перетереблений. Вистарчили дві більші битви, а здорових вояків і старшин залишилася тільки половина.

Від тієї хвилини життя батальйону потекло веселіше. Місцеві жидки добре заосмотрилися в різні напитки та інші товари, так що вояки не відчували вже ніякого недостатку. А ще коли над’їхали харчові вози і кухні, що стали видавати ґуляш з конини - настрій серед війська помітно зріс. Вояки жартували, що тим робом готові були б у Ясенові проливати кров до останньої краплі. Також польова пошта розвинула жваву діяльність. Кожного дня привозила для батальйону цілі купи листів, а далі й пакунків, а силу листів забирала щодня від вояків, щоб їх доставити адресатам в глибині краю. Вояки писали домів до рідні, до свояків, до знайомих, до жінок і до наречених. Оповідали в тих листах про свої болі, про недостатки, подвиги, згадували про страхіття боїв і про тих знайомих, які на полі бою не мали щастя. В свою чергу з домів приходили повідомлення про домашні події і гаразди, про те, хто як мається, що почому платиться, хто оженився, або умер, хто дістав на забаві палицею по голові і т. д.

Ненажера Балоун написав негайно, щоб з дому прислали йому три шинки і чотири сальцесони, полоть солонини і кілька пачок ковбас. Рівночасно наказував в листі жінці, щоб годувала відразу зо три пацюки, бо не відомо, як довго доведеться батальйонові стояти на відпочинку в Ясенові. Закінчив Балоун свій вимагаючий і наказуючий лист такими словами:

«Дорога моя жінко! Молися за мною і постав у Кльокотах свічку, щоб Пречиста хоронила мене і дальше, так як хоронила в останніх страшних боях. Тут я страшно голодую. Сама знаєш, моя дорогенька, що я таки люблю дещо перегризти, а тут нема що, ой, - нема що. Те, що тут чоловік вкладає до губи - це муха собаці. Я тут, дорога моя дружино - дуже, дуже нещасливий. Не знаю, як це переживу. Хай би вже й кулі били, тільки щоб давали добре й багато їсти. М’ясива посилай, скільки пошта прийме. Хліба менше. А не забудь там дати поклепати млинські камені. Як води в ставі є менше, то бери більше за мливо. Грошей не бери, краще брати мірку, бо збіжжя дорожчає. Ґрисом годуй наші пацюки, щоби були товсті.

Не забудь спитатися війта, може він знає, коли буде кінець війни.

Твій до гробу вірний муж».

Солодко спав тієї ночі Балоун. Йому снився сон, що польова пошта доставила йому кілька величеньких пакунків, а кожний з них повний шинок, ковбас та сальцесонів. Особливо ж сальцесонів…

* * *

Одного дня прикликав до себе Швейка оберлейтенант Лукаш і сказав:

- Швейку! Завтра підуть компанії по черзі до Підгорець. Наша піде перша. Там вас викупають, відвошивлять і дадуть чисту білизну. Гляди, що кажу і не помішай одного з другим.

Повтори, що я сказав.

- Мельдую послушно, що завтра підете, пане оберлейтенанте перший з нашою компанією до Підгорець. Там вас викупають, відвошивлять й дадуть чисту білизну. Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, дивуюся, пощо треба йти аж до Підгорець, щоби вибити воші? Чи тут не можна цього зробити? Чейже і тут ми могли б вам те порадити. Признаюся, що я навіть не припускав, що й ви, пане оберлейтенанте маєте воші. Я гадав, що вони держаться тільки рядових.

Оберлейтенант витріщив на Швейка очі:

- Мати Божа! Як можна бути таким ідіотом…? Гей, хлопе, майте вкінці розум! Я відразу боявся, що ви все помішаєте і наробите дурниць! Нещасна ваша година, коли не зробите так, як наказую. Отже вважайте, дірявий тарабане, що я кажу: Підете з компанією і, очевидно, зі мною до тих Підгорець. Там викупаєтеся, розумієте, викупаєтеся - ви! Потім надінете чисту білизну і зачекаєте, аж вам в кітлі відвошивлять мундир. Той мундир відтак дбайливо вичистите, далі підете до фризієра, обстрижетеся й обголитеся, випуцуєте ходаки, а кріс мусите так «виґлянцувати», як на параду на іменини найяснішото пана і стріляти сальвами… зрозуміли?

- Мельдую послушно, що тепер вже розумію, - кивнув головою Швейк. - Слово чести, пане оберлейтенанте, що вранці буду чистенький, як шпунт від мазниці… Але, мельдую послушно, пощо маю чепуритися?

- Бо треба вам знати, - сказав з надзвичайною повагою Лукаш, - що до Підгорець приїде наслідник престолу архикнязь Карло Франц Йосиф і причепить вам дві срібні медалі.

- До Підгорець приїде Їх Цісарська Високість Карло Франц Йосиф і причепить мені дві срібні медалі? - сказав Швейк торжественно і з блиском радости на очах.

- Мельдую послушно, прошу мені дозволити сісти, бо ще з тієї радости впаду. Отже той високий пан приїде і сам особисто причепить мені медалі? Про це буду оповідати в Празі в кнайпі «Під чашею» аж до самої смерти. Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, можете бути певні, що на ту параду я не спізнюся. Я, пане оберлейтенанте, позичу собі від рахункового Ванєка годинника з ланцюжком, щоби наша компанія гарно презентувалася. Я розумію, це дуже важна річ, щоби завжди приходити впору. Коли я ще служив у Будейовіцах, мав до нас приїхати якийсь пан фельдмаршал-лейтенант, що був дивізіонером і мав робити інспекцію нашого полку. Дав наказ, щоб ми зібралися на «гофі» в годині одинадцятій перед полуднем, а попереднього дня мали ми цілий день відпочинок, бо той пан любив, щоби вояки були на параді не втомлені і свіжі. Полковник наказав майорам, щоби полк зібрався на «гофі» вже в десятій. Майори боялися, щоби не спізнитися і звеліли капітанам, щоби явилися вже в годині дев’ятій. Капітани видали лейтенантам наказ на пів до восьмої, а лейтенанти дали гострий наказ фельдфебелям, щоби були на гофі вже в п’ятій зрана. Очевидна річ, що фрайтри вигнали нас на гофу в повнім обмундируванні і під крісами вже в годині пів до п’ятої. Було це якраз по жнивах і сонце пражило немилосердно. Пан фельдмаршал-лейтенант трохи спізнився і приїхав пів до дванадцятої, так що хлопці гнітилися на сонці добрих кілька годин, двигаючи на плечах повні наплічники. Сімох вояків тоді зімліло, а чотирьох треба було завезти до лічниці. А той пан дивізіонер сам давав їм напитися коньяку, бо мав зі собою при сідлі кілька пляшок. Коли хлопці з третього батальйону побачили, що пан дивізіонер покріпляє зімлілих коньяком, стали й собі умлівати. Один по другім умлівав доти, доки у пляшках був коньяк. Щойно як коньяку вже не вистарчило і зімлілих стали поливати водою, тоді вояки перестали умлівати.