Слава ЗСУ!

Кадет Біґлер підвівся на ліжку і вперше побачив, як вмирають від холери за найяснішого цісаря. З чотирьох, що залишилися живими, два вмирали, задихалися й синіли, причому щось кричали, але не можна було розібрати, якою мовою. Це скидалося на харчання.

Двоє інших з дуже бурхливою реакцією, що свідчила про одужання, нагадували людей в тифозній гарячці: вони вигукували щось незрозуміле і викидали з-під ковдри схудлі ноги. Над ними стояв бородатий санітар, що розмовляв на штірійському діалекті (як розпізнав кадет Біґлер) і втихомирював їх:

- В мене також була холера, моє золоте панство, але я не бив ногами по ковдрі. Тепер вже з вами все в порядку, дістанете відпустку і…

- Не кидайся, - гаркнув він на одного, який так шпурнув ковдру, що вона полетіла йому аж на голову. - Це у нас заборонено робити. Маєш гарячку, то й радій, принаймні не повезуть тебе звідсіля з музикою. Ви вже обидва видряпалися.

Він поглянув навколо себе.

- Ось ті двоє вже померли. Ми так і сподівалися, - сказав він доброзичливо, - отож радійте, що вас це минуло. Треба йти за простирадлами.

За хвилю він повернувся і прикрив простирадлами померлих. У них були зовсім чорні губи, і нігті на руках, які вони в передсмертній агонії тримали на задубілих членах, також почорніли. Санітар витяг руки з-під ковдри і намагався запхати язики назад у рот, потім упав навколішки біля постелі і почав молитися:

- Heilige Maria, Mutter Gottes1. - При цьому старий санітар із Штірії дивився на своїх пацієнтів, які видужували, бо їхня гарячка свідчила про повернення до життя.

____________________

1 Свята Маріє, Мати Божа (нім.).

- Heilige Maria, Mutter Gottes, - побожно повторював санітар, коли зненацька якийсь голий чоловік поплескав його по плечу.

Це був кадет Біґлер.

- Слухайте, - сказав він, - я… купався… Власне, мене купали. Дайте мені ковдру… Мені холодно.

- Це надзвичайний випадок, - сказав півгодини пізніше штабний лікар кадетові Біґлеру, який лежав під ковдрою. - Ви, пане кадете, одужуєте. Завтра переведемо вас в запасний лазарет до Тарнова. Ви - носій холерних бацил… Ми зробили в науці такий крок вперед, що це вже можна встановити. Ви з 91-го полку…

- Тринадцятий маршовий батальйон, - відповів за кадета Біґлера санітар-унтерофіцер, - Одинадцята рота.

- Пишіть, - наказав штабний лікар. - Кадет Біґлер, 13 маршовий батальйон, 11 маршова рота, 91 полк, направляється на лікарський догляд до холерних бараків у Тарнов. Носій холерних бацил…

Ось так кадет Біґлер, натхненний вояка, перетворився у носія холерних бацил.

У Будапешті

У Будапешті на військовому вокзалі Матушич приніс капітану Заґнерові телеграму, яку надіслав нещасний командир бригади, відправлений до санаторію. Вона була не шифрована і мала такий самий зміст, що й попередня.

«Швидко приготувати обід і потім маршем на Сокаль». До цього ще було додано: «Обоз зарахувати до східної групи. Розвідка касується. 13 маршовому батальйону збудувати міст через ріку Буг. Детальні подробиці в газетах».

Капітан Заґнер негайно вирушив до коменданта вокзалу. Комендант, невеличкий на зріст, товстенький офіцер, привітно зустрів його.

- Ну, накоїв же ваш бригадний генерал, хай йому грець, - промовив він, регочучи на все горло. - Але ми зобов’язані вручити вам цю нісенітницю, бо з дивізії ще не надійшло розпорядження щодо телеграм бідолахи генерала. Вчора тут проїздив 14-й маршовий батальйон 75-го полку, і командир батальйону дістав телеграму: видати його людям по 6 крон як особливу нагороду за Перемишль, і водночас прийшов ще наказ, аби кожен солдат відрахував з тих 6 крон 2 крони на воєнну позику… За точними відомостями, вашого бригадного генерала розбив параліч.

- Пане майоре, - сказав капітан Заґнер комендантові військового вокзалу. - Згідно з полковим наказом і з маршрутом ми їдемо до Ґедельо*. Тут команді належить одержати по 150 грамів ементальського сиру. На останній зупинці солдати мали дістати по 150 грамів угорської ковбаси, але нічого не одержали.

- Мабуть, і тут нічого з цього не вийде, - відповів майор, приємно, як і раніше, усміхаючись. - Про такий наказ для полків з Чехії - мені нічого не відомо. А втім, це не моя справа, зверніться до управління з постачання.

- Коли ми, пане майоре, від’їжджаємо?

- Попереду стоїть поїзд з важкою артилерією для Галичини. Ми його пустимо за годину, пане капітане. На третій колії стоїть санітарний поїзд. Він від’їздить через двадцять п’ять хвилин після артилерії. На дванадцятій колії - поїзд з амуніцією. Він відправляється через десять хвилин після санітарного, а за двадцять хвилин після нього відправимо ваш поїзд. Безумовно, якщо не буде ніяких змін, - додав він, так посміхаючись, що зовсім спротивів капітану Заґнерові.