Слава ЗСУ!

- Herstellt!5

Швейк мусив ще раз козирнути і знову почув:

- Ти мене знаєш? Ти мене не знаєш? Ти знаєш мене з доброго боку, але коли ти мене пізнаєш з поганого боку, ти ще в мене заплачеш!

Швейк підійшов до свого вагона. По дорозі він згадав, що в Карліні в казармах також був один лейтенант Худавий.

____________________

1 Більше срати не будеш? (польська фраза, записана в оригіналі з-чеська).

2 Та ні, вільно, вільно, продовжуйте (нім.).

3 Ви ж знаєте, що я думаю (нім.).

4 Перший взвод, другий взвод встати. Ряди подвоїти (нім.).

5 Ще раз! (нім.).

Той коли розлютиться, висловлювався трохи інакше: «Хлопці, скільки б разів ви мене не зустрічали, пам’ятайте, що я супроти вас - свиня і свинею залишуся доти, доки ви будете в моїй роті!»

Коли Швейк проходив повз штабний вагон, його покликав надпоручник Лукаш і наказав передати Балоунові, аби той поспішив з кавою, а згущене молоко знову гарненько закрив, щоб воно не зіпсувалося. Балоун саме варив на маленькій спиртівці у вагоні рахункового фельдфебеля Ванєка каву для надпоручника Лукаша. Швейк, зайшовши виконати доручення надпоручника, побачив, що під час його відсутності увесь вагон почав пити каву.

Бляшанки з кавою і згущеним молоком надпоручника Лукаша були вже напівпорожні, а Балоун, сьорбаючи каву просто з казанка, порпався ложечкою в молочних консервах, щоб присмачити собі каву.

Кухар-окультист Юрайда і фельдфебель-рахівник Ванєк запевняли один одного, що вони все повернуть пану надпоручникові Лукашу, як тільки надійдуть кавові і молочні консерви.

Швейкові також запропонували каву, але він відмовився і сказав Балоунові:

- Саме тепер прийшов наказ із штабу армії, що кожен денщик, який зловживає довір’ям свого офіцера і розтринькує його молочні і кавові консерви, повинен бути негайно, за 24 години повішений. Це маю передати тобі від пана оберлейтенанта, який бажає, аби ти в цю ж мить з’явився до нього з кавою.

Наляканий Балоун вирвав з рук телеграфіста Ходоунського каву, яку щойно йому налив, і поставив її гріти, потім додав до неї консервованого молока і почухрав з усім цим до штабного вагона.

Вирячивши очі, він подав надпоручникові Лукашу каву, причому в голові промайнула думка, що надпоручник Лукаш вже, певно, знає по його очах, як він господарював з його консервами.

- Я спізнився, - затинаючись, промовив Балоун, - бо ніяк не міг їх відкрити.

- А може, ти розлив консервоване молоко? - спитав надпоручник Лукаш, куштуючи каву. - А може, ти жер його ложкою, як юшку? Ти знаєш, що на тебе чекає?

Балоун зітхнув і забідкався:

- В мене троє дітей, голошу слухняно, пане оберлейтенанте.

- Дивись, Балоуне. Ще раз тебе застерігаю, ані за цапову душу загинеш через оту свою ненажерливість. Швейк тобі нічого не казав?

- Мене можуть повісити за 24 години, - сумно відповів Балоун, трясучись усім тілом.

- Та не тремти, ти, дурню, - усміхаючись, сказав надпоручник Лукаш. - Краще виправся. Не будь таким ненажерою і скажи Швейкові, щоб він пошукав на вокзалі або де-небудь поблизу щось смачненьке на обід. Дай йому цю десятку. Тебе не пошлю, бо ходитимеш, аж поки свій кендюх не напхаєш. Ти ще не зжер мої сардинки? Кажеш, ні? Ану, принеси їх і покажи мені.

Балоун передав Швейкові, що пан оберлейтенант посилає йому десятку, аби він, Швейк, пошукав щось смачненьке на вокзалі, і, зітхаючи, витягнув з надпоручникової валізи коробочку сардинок, яку і поніс, вкрай засмучений, для огляду надпоручникові.

Він, бідака, так тішився, що надпоручник Лукаш, можливо, вже й забув про ці сардинки, а тепер усьому кінець. Надпоручник залишить їх у себе у вагоні, і він, Балоун, безповоротно їх втратить. Балоун почував себе так, немовби його обібрали. - Ось тут, голошу слухняно, пане оберлейтенанте, ваші сардинки, - сказав він з гіркотою, віддаючи коробку власникові. - Відкрити їх?

- Гаразд, Балоуне, не треба відкривати, віднеси на місце. Я хотів лише переконатися, чи не заглядав ти у коробку? Мені здалося, коли ти приніс каву, що в тебе масний рот, начебто від олії. Швейк уже пішов?

- Голошу слухняно, пане оберлейтенанте, він вже відправився, - радісно доповів Балоун. - Швейк сказав, що пан оберлейтенант будуть задоволені і що панові оберлейтенанту усі будуть заздрити. Він пішов кудись з вокзалу, мовляв, знає тут одне місце аж ген за Ракошпалотою.* Якщо, не дай Бог, поїзд від’їде без нього, він примажеться до автоколони і дожене нас на автомобілі. Нам нема чого за нього турбуватися, він, мовляв, знає свій обов’язок і в разі потреби навіть готовий найняти за власний рахунок візника і їхати слідом за ешелоном аж до самої Галичини. Він не заперечуватиме, коли пізніше в нього вирахують за все це із зарплатні. Хай тільки пан оберлейтенант за нього не турбується.