Слава ЗСУ!

- A propos1, - сказав волонтер, плеснувши себе по лобі, - я мало не забув, пане рахунковий, або, по-цивільному кажучи, пане Ванєку. Ви мусите приставити мені список усіх унтерофіцерів. Назвіть мені якого-небудь фельдфебеля з 12-ї роти.

____________________

1 До речі (франц.).

Гоуска? Добре. Отже, тому Гоускові міною відірве голову. Голова відлетить, але тіло зробить ще кілька кроків, націлиться і зіб’є ворожий літак. Зрозуміло, що ці перемоги мусять бути відсвятковані в родинному колі у Шенбрунні. Австрія має дуже багато батальйонів, але найкращий з них саме наш, так що лише заради нього влаштується невелике інтимне свято цісарського дому. Як бачите, з моїх записів я уявляю собі це так: насамперед ерцгерцоґська родина Марії Валерії* переселиться заради цього з Валлзее до Шенбрунна. Потім урочистість буде чисто інтимного характеру і відбуватиметься в залі біля цісарської спальні, яка буде освітлена білими свічками, бо, як відомо, при цісарському дворі не люблять електричних лампочок через можливе коротке замикання. А цього наш старенький монарх боїться. О шостій годині вечора почнеться свято на честь і славу нашого батальйону. На цю пору приведуть онуків його величності до зали, яка, власне, належить до покоїв небіжки цісаревої. Тепер питання, хто буде присутній крім цісарської сім’ї. Там мусить бути і буде присутній генеральний ад’ютант цісаря граф Паар. А тому, що на таких родинних і інтимних бенкетах часом комусь робиться погано, я не хочу цим сказати, що граф Паар блюватиме від перепою, але бажано, щоб там був присутній особистий лікар придворний радник доктор Керцель. Заради порядку, щоб чого доброго придворні лакеї не дозволили собі якихось непристойних витівок стосовно придворних дам, присутніх на бенкеті, з’явиться обергофмейстер барон Ледерер, камергер граф Белеґарде і старша придворна дама графиня Бомбель, яка грає між придворними дамами ту ж саму роль, що і «мадам» у борделі «У Шугів». Коли зійдеться високодостойне панство, про це повідомлять цісаря, а він з’явиться в супроводі своїх онуків, сяде за стіл і піднесе тост на честь нашого маршбатальйону. Після нього візьме слово ерцгерцоґиня Марія Валерія, яка з особливою вдячністю згадає насамперед про вас, пане рахунковий. Звичайно, згідно з моїми записами, наш батальйон потерпить важкі і болючі втрати, бо батальйон без загиблих у бою - це не батальйон. Треба буде ще підготувати нову статтю про наших загиблих. Історію батальйону не можна складати лише на основі сухих фактів про перемоги, які я вже наперед накреслив понад сорок дві. Ви, наприклад, пане Ванєку, поляжете біля невеликої річки, а ось Балоун, який так дивно на нас витріщує очі, загине зовсім іншою смертю, не від кулі, не від шрапнелі, не від гранати. На нього з ворожого літака накинуть ласо і задушать саме в ту хвилину, коли він пожератиме обід свого оберлейтенанта Лукаша.

Балоун відступив, розпачливо змахнув руками і пригнічено докинув:

- А що ж я вдію, коли я вже такий народився. Коли я ще був на військовій службі, то тричі приходив по обід до кухні, аж поки мене не замкнули. Якось я тричі підряд дістав грудинку, а потім через неї відсидів цілий місяць. Господи! Хай збудеться твоя воля.

- Не бійтеся, Балоуне, - потішав його волонтер. - В історії батальйону не буде згадки про те, що ви загинули по дорозі з офіцерської кухні до окопів - саме у той момент, як допалися до чужого обіду. Ви увійдете в історію разом із усіма солдатами нашого батальйону, що загинули за славу нашої монархії, як, наприклад, фельдфебель-рахівник Ванєк.

- А яку смерть ви мені призначаєте, Мареку?

- Не дуже поспішайте, пане рахунковий. Хіба вам уже за спину капає?

Волонтер замислився:

- Ви з Кралуп, коли не помиляюся? Отже, пишіть додому до Кралуп, що ви зникнете безвісти, але пишіть якось так, янгольськими голосами, щоб хто, бува, не здогадався. Або, може, ви бажаєте бути тяжко пораненим і лежати за дротяними загорожами? Уявіть собі, лежите ви гарненько з переламаною ногою цілий день. Вночі ворог прожектором освітлює наші позиції і помічає вас; гадаючи, що ви розвідник, починає гатити по вас гранатами та шрапнеллю. Ви зробили величезну послугу нашому війську, бо ворог витратив на вас одного стільки боєприпасів, що їх вистачило б на цілий батальйон. І після всіх тих вибухів тлінні останки вашого тіла вільно пливуть над землею, розрізаючи своїм обертальним рухом повітря. Вони співають пісню великої перемоги. Словом, кожен свого дочекається і кожний з нашого батальйону відзначиться, так що славні сторінки нашої історії будуть насичені перемогами. Хоч я б і не хотів передавати куті меду, але нема іншої ради. Все це треба зробити сумлінно і заздалегідь, щоб і по нас залишилася якась пам’ятка. Бо десь там у вересні з нашого батальйону не залишиться вже нічого, крім славних сторінок історії. Вони промовлятимуть до серця всіх австрійців і незаперечно доведуть, що всі ті, хто вже не побачить свого дому, боролися відважно, як леви. І знаєте, пане Ванєку, я вже склав кінець цього некролога. «Честь і слава полеглим у бою! Їхня любов до монархії - найсвятіша любов, бо вона завершилася смертю. Хай кожен вимовляє їхні імена, як, наприклад, ім’я Ванєк, з пошаною. А ті, хто найболючіше відчули втрату батьків родини, хай з гордістю обітруть сльози, бо полеглі в бою - герої нашого батальйону».