Слава ЗСУ!

- Але що, власне, з тією поштмейстеркою? - розпачливо вигукнув надпоручник Лукаш.

- Це була дуже пристойна жінка, пане оберлейтенанте, але все ж таки трохи свиня. Вона добре виконувала свої обов’язки на пошті, але мала одну хибу: думала, що її всі переслідують і щось від неї хочуть, і тому щодня після роботи писала на всіх скарги до установ, відповідно до обставин.

Одного разу вранці вона пішла в ліс по гриби. І ось, проходячи повз школу, примітила, що пан учитель уже встав. Він привітався з нею і спитав, куди вона так рано зібралася. Вона йому відповіла, що йде по гриби. Тоді він сказав, що також піде по гриби. З цього вона зробила висновок, буцімто він щодо неї, старої баби, має якісь нечисті наміри. А коли побачила, що він дійсно виходить з гущавини, перелякалася, втекла і негайно ж написала заяву до місцевої шкільної ради, ніби він хотів її зґвалтувати. Проти учителя почали дисциплінарне слідство, а щоб часом з цього не виник великий прилюдний скандал, вести слідство приїхав сам шкільний інспектор. Він звернувся до жандармського вахмістра з проханням дати свій висновок, чи здатний був учитель на такий вчинок. Жандармський вахмістр поглянув до старих протоколів і сказав: «Ні. Це виключена річ, - бо того учителя вже раз обвинуватив священик у тому, що він волочиться за його кузиною, з якою пресвятий отче сам спав. Але той учитель дістав від окружного лікаря посвідку, нібито він імпотент з шести років після того, як впав з розчепіреними ногами з горища на дишло воза». Тоді вона, ця бестія, подала скаргу на жандармського вахмістра, окружного лікаря і шкільного інспектора, буцімто учитель їх усіх підкупив. А вони в свою чергу подали на неї в суд, і її засудили, але клята баба оскаржила присуд, вона, мовляв, не сповна розуму. Її також оглянули судові лікарі і дали свій висновок, що хоч вона і придуркувата, проте може займати будь-яку державну посаду.

Надпоручник Лукаш вигукнув:

- Мати Божа!… - І додав: - Сказав би я вам, Швейку, пару слів, та не хочу псувати собі вечерю, - на що Швейк відповів:

- Я ж попереджав вас, пане оберлейтенанте, що розповім страшенно ідіотську історію. - Надпоручник Лукаш тільки махнув рукою і сказав:

- Я досить вже наслухався від вас всіляких дурниць.

- Кожен не може бути розумним, пане оберлейтенанте, - переконливо сказав Швейк. - Дурні мусять являти собою виняток, бо коли б кожен був розумним, то на світі було б стільки розуму, що кожна б друга людина обовдуріла. Коли б, наприклад, мельдую послушно, пане оберлейтенанте, кожен знав закони природи і вмів вираховувати небесні віддалі, то нічого б вже іншого не робив, тільки б докучав усім, як один пан Чапек. Він відвідував кнайпу «Під чашею» і завжди, виходячи вночі на вулицю, розглядав усіяне зірками небо, потім повертався до кнайпи, підходив до кожного присутнього і повідомляв: «Сьогодні чудово світить Юпітер, а ти, йолопе, навіть не знаєш, що в тебе над головою. Це така віддаль, що коли б тобою, ледарю, набити гармату і вистрели ти з неї, ти б летів до нього із швидкістю гарматного ядра мільйони мільйонів років». При цьому поводився так грубо, що, звичайно, сам вилітав з шинку із швидкістю звичайного трамвая. Приблизно, пане оберлейтенанте, кілометрів 10 на годину. Або візьмемо, наприклад, пане оберлейтенанте, мурашку…

Надпоручник Лукаш підвівся на дивані і молитовно склав руки:

- Я сам собі дивуюся, чому я досі розмовляю з вами, Швейку. Я ж вас, дякувати Богу, вже так давно знаю.

Швейк на знак згоди кивнув головою:

- Це звичка, пане оберлейтенанте. В тому то і річ, що ми вже давні знайомі, і, правду кажучи, вже обидва добре знаємо почім фунт лиха. Ми досить разом витерпіли і завжди не зі своєї вини. Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, така вже наша доля. Що найясніший цісар не робить - усе це до кращого: він нас звів докупи, і я собі нічого іншого не бажаю, тільки бути вам завжди у пригоді. Ви не голодні, пане оберлейтенанте?

Надпоручник Лукаш, який тим часом знову випростався на старому дивані, сказав, що останнє питання Швейка - це прекрасне закінчення нудної розмови. Нехай він довідається, що чути з вечерею. Безперечно, буде краще, коли Швейк залишить його на самоті, бо всі ті дурниці, які він від нього вислухав, стомили його більше, ніж увесь похід від Сянока. Рад би бодай хоч на хвилину заснути, але не може.

- В цьому винні блощиці, пане оберлейтенанте. Це вже старе повір’я, нібито священики плодять блощиць. Ніде не знайдете стільки блощиць, як у парохіях. У Верхніх Стодулках священик Замастіл написав цілу книжку про блощиць. Вони лазили по ньому навіть під час проповідей.