Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пригоди бравого вояки Швейка Том 2

- Що я вам сказав, Швейку, підете ви на кухню чи ні?

Швейк пішов, а за ним з кутка, як тінь, навшпиньках вийшов Балоун…


* * *

Коли вранці батальйон виступав з Лісковця на Стару Сіль - Самбір, злощасну корову, яка все ще не зварилася, везли із cобою в польовій кухні. Вирішили доварювати її по дорозі і з’їсти на відпочинку, напівдорозі з Лісковця до Старої Солі.

На дорогу солдатам зварили чорну каву.

Поручник Дуб знову тарабанився на санітарній двоколці. Йому після вчорашнього стало ще гірше. Найбільших страждань завдавав він денщикові, який мусив бігти поруч з двоколкою. Поручник Дуб невгаваючи лаяв Кунерта за те, що він учора зовсім про нього не турбувався, і обіцяв, коли вони прийдуть на місце, як слід з ним порахуватися.

Щохвилини вимагав води, пив її і відразу починав блювати.

- З кого, з чого смієтеся? - кричав він із двоколки. - Я вас навчу, ви зі мною не жартуйте! Ви мене ще пізнаєте!

Надпоручник Лукаш їхав верхи, а поруч з ним бадьоро крокував Швейк. Він так рвався вперед, немовби не міг дочекатися хвилини, коли зчепиться з ворогом. Причому, як завжди, базікав:

- Ви, певно, зауважили, пане оберлейтенанте, що дехто з наших людей немов ті мухи? За плечима у них ледве тридцять кіля, але й цього не можуть витримати. Вам треба було б почитати їм лекції, які нам читав небіжчик пан оберлейтенант Буханєк. Він застрелився через кавцію1, яку буцімто витягнув на одруження від свого майбутнього тестя, але розтринькав її з дівками. Потім він узяв другу кавцію, вже від другого майбутнього тестя. З цими грішми вже поводився економніше. Він поступово програвав їх у карти, а дівчаток уже облишив. Проте й ці гроші довго в нього не затрималися, і йому довелося піти по кавцію до третього майбутнього тестя. За ці гроші він купив собі коня, арабського жеребця нечистокровного…

____________________

1 Кавція - грошова запорука. Австрійський офіцер мав право одружитися з такою дівчиною, яка діставала у посаг певну грошову суму. Для поручника це складало 60 тис. австр. крон. Ці гроші називалися кавцією і вносилися в банк на ім’я майбутньої дружини.


Надпоручник Лукаш зіскочив з коня.

- Швейку, - сказав загрозливим тоном, - якщо ви хоч слово скажете про четвертого, я вас скину у канаву.

Він знову скочив на коня, а Швейк серйозно продовжував:

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, про четверту кавцію не може бути й мови, бо він після третьої застрелився.

- Нарешті! - з полегкістю зітхнув надпоручник Лукаш.

- Ага, щоб не забути, з чого ми почали розмову, - говорив далі Швейк, - лекції, які нам завжди читав пан оберлейтенант Буханєк, коли солдати під час походу вже падали з ніг, треба було б, на мій скромний погляд, читати так, як це робив він - усім солдатам. Оголосить бувало відпочинок, збере всіх нас, як та квочка курчат, і починає: «Ви, голото, взагалі не вмієте цінувати того, що маршируєте по земній кулі, бо ви така неосвічена банда, що кожного, хто лише на вас гляне, може знудити. Змусити б вас марширувати на Місяці, де людина, яка на нашій бідній планеті важить шістдесят кіля, важить понад тисячу сімсот кілограмів. Та ви б подохли! Ви б не так замарширували, коли б у тому своєму телячому ранці несли понад двісті вісімдесят кілограмів, тобто майже три центнери, а гвинтівка важила би близько півтора центнера. От тоді б ви гикали і висолоплювали язики, як загнані собаки». Був між нами один нещасний учитель. Він також наважився взяти слово: «Пробачте, - каже, - пане оберлейтенанте, на Місяці шістдесятикілограмова людина важить лише тринадцять кілограмів. Там нам було б легше марширувати, бо наші ранці важили б там тільки чотири кілограми. На Місяці ми б літали, а не марширували». «Це жахливо, - сказав небіжчик пан оберлейтенант Буханєк, - ти, драбуго, так і просишся, щоб тобі заїхали в пику. Будь радий, що я тобі відважу звичайного земного ляпанця, бо якби я тобі дав місячного, то ти при своїй легкості залетів би кудись аж на Альпи і розплескався б на них у млинець. А коли б я вже тобі врізав того сонячного ляпанця, твій мундир обернувся б на кашу, а голова полетіла б аж до Африки». Отже, вліпив він йому звичайного, земного ляпаса. Цей вискочка зачав плакати, а ми помарширували далі. Увесь похід він проплакав і говорив, пане оберлейтенанте, про якусь людську гідність, мовляв, з ним тут поводяться, як з якоюсь німою твариною. Пан оберлейтенант послав його потім до рапорту, і його замкнули на чотирнадцять діб. Цей солдат мав служити після того ще шість тижнів, але не дослужив їх. Мав грижу, а в казармах примушували крутитися на брусах, він цього не витримав і помер у лазареті, як симулянт.

Попередня
-= 81 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!