Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пригоди бравого вояки Швейка Том 2

- Це справді дивно, Швейку, - сказав надпоручник Лукаш. - Ви маєте звичку, як я вже вам не раз говорив, особливим способом принижувати всіх офіцерів.

- Ні, я не маю такої звички, - щиро відповів Швейк. - Я вам тільки хотів розповісти, пане оберлейтенанте, про те, як раніше на військовій службі люди самі себе доводили до нещастя. Він, звичайнісінька собі людина, думав, що він більш освічений, ніж той пан оберлейтенант, і хотів тим Місяцем принизити його в очах солдатів. Коли він проковтнув земного ляпанця, всі з полегкістю зітхнули, і нікого це не сердило, навпаки, всі раділи, що пан оберлейтенант спромігся на такий влучний дотеп з тим земним ляпанцем. Це значить уміти врятувати ситуацію. Людина мусить негайно, не сходячи з місця, щось придумати, і все буде в порядку. У Празі навпроти Кармелітів, пане оберлейтенанте, мав свого часу крамницю один такий пан Єном. Торгував він кріликами та іншими птахами. Познайомився цей пан з донькою палітурника Білека. Панові Білеку це знайомство не сподобалося, і він прилюдно заявив у шинку, якщо пан Єном наважиться прийти просити руки його доньки, він його так фугоне зі сходів, що аж увесь світ здригнеться. Пан Єном з цього приводу напився, але все ж таки пішов до пана Білека, той привітав його у передпокою великим ножем, яким обрізують книжки, так званим жаборізом, і загорлав на нього, якого дідька, мовляв, він тут забув. Тут милий пан Єном як пердне, аж маятник у стінному годиннику зупинився. Пан Білек розреготався, подав йому руку і сказав: «Будь ласка, пане Єноме, заходьте, сідайте, будь ласка. Сподіваюся, ви не наклали в штани? Таж я не така вже сердита людина. Правда, я вас хотів викинути, але тепер бачу, що ви дуже приємний пан і великий оригінал. Я палітурник, прочитав багато романів і оповідань, але в жодній книжці я не зустрічав, щоб жених таким чином знайомився». Він сміявся, аж падав, говорив, що йому здається, нібито вони знайомі від народження, немов рідні брати. Він радо частував гостя сигарами, послав по пиво, по італійські ковбаски і, покликавши жінку, розповів їй з усіма подробицями про те, що сталося. Та плюнула і пішла. Потім він гукнув дочку і сказав їй: «Цей пан за таких і таких обставин прийшов просити твоєї руки». Дочка розридалася і заявила, що знати його не знає і навіть бачити не хоче, так що їм не залишилося нічого іншого, як випити пиво, з’їсти італійські ковбаски і розійтися. Потім того пана Єнома підняли ще на глум у тому шинку, куди ходив пан Білек, і в усьому кварталі його інакше не називали, як «пердунець Єном». І всі розповідали одне одному, як він хотів урятувати ситуацію. Життя людське, мельдую послушно, пане оберлейтенанте, взагалі таке складне, що життя окремої людини просто нічого не варте. Ще перед війною до нашої кнайпи «Під чашею» на Боїшті ходив один поліцейський вахмістр пан Губічка і один репортер, який полював за перебитими ногами, переїханими людьми, самогубцями і друкував про них у газетах. Це був такий собі веселенький панок, що частіше потрапляв до поліцейської вартівні, ніж до своєї редакції. Одного разу він напоїв старшого вахмістра Губічку, обмінявся з ним у кухні одягом, так що вахмістр був у цивільному, а з пана репортера зробився поліцейський вахмістр. Він закрив тільки номер револьвера і подався до Праги патрулювати. На Ресловій вулиці за колишньою Святовацлавською тюрмою він зустрів у нічній тиші літнього пана в циліндрі і в шубі. Він ішов попід руку з такою ж літньою панею в хутрі. Обидва поспішали додому і зовсім не розмовляли. Він кинувся до них і загорлав тому панові просто у вухо: «Не верещіть так, бо відведу вас у відділок».

Уявіть собі, пане оберлейтенанте, їхній переляк. Даремно вони тлумачили йому, що це якась помилка, бо вони обидвоє повертаються з бенкету у пана намісника. Екіпаж, мовляв, довіз їх до Національного театру, а тепер вони хочуть трохи пройтися по свіжому повітрі. Живуть вони недалечко, на Морані, сам пан - старший радник з канцелярії намісника, а це його дружина. «Ви мені тут не брешіть, - кричав на нього переодягнений репортер. - Як вам не соромно, коли ви, як ви кажете, старший радник канцелярії намісника, а поводите себе, як хлопчисько. Я вже давно за вами слідкую, я бачив, як ви гатили ціпком по шторах усіх крамниць, що траплялись на дорозі, і при цьому ваша, як ви кажете, жінка допомагала вам». «Таж я ніякого ціпка, як бачите, не маю. Це, мабуть, хтось інший, хто йшов попереду». «А як же ж ви можете мати ціпок, - відповів на це переодягнений репортер, - коли ви його поламали, як я сам бачив, там за рогом на плечах однієї бабусі, що розносить по кнайпах печену картоплю і каштани». Пані вже і плакати не могла, а пан старший радник так розхвилювався, що почав обвинувачувати його в грубості, після чого його заарештували і відвели до найближчого патруля в районі комісаріату, по Сальмовій вулиці. Переодягнений репортер звелів відвести цю парочку до комісаріату, бо він сам, мовляв, із «Святого Їндржиха»*, в службовій справі був на Виноградах. Цих обох, каже, зловив, коли вони порушували нічний спокій, зчинивши нічну бійку, крім того, вони, мовляв, чинили опір і образили поліцію. Він поспішає, має свої справи у комісаріаті біля святого Їндржиха, а за годину повернеться сюди на Сальмову вулицю. Таким чином патруль забрав обох затриманих. Вони просиділи аж до ранку, чекаючи цього вахмістра, який тим часом окружними дорогами повернувся до кнайпи «Під чашею» на Боїшті, розбудив вахмістра Губічку і дуже делікатно повідомив його про все, що трапилося, і натякнув, що, можливо, з приводу цього почнеться слідство, коли він не триматиме язика за зубами…

Попередня
-= 82 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!