Слава ЗСУ!

Надпоручник Лукаш, як було видно, стомився від цих розмов. Перш ніж перевести коня на клус, щоб обігнати аванґард, він сказав Швейкові:

- Хоч би ви говорили й до вечора, все одно чим далі, тим дурніше та дурніше.

- Пане оберлейтенанте, - гукнув услід Лукашеві Швейк. - Хіба не хочете знати, чим це скінчилося?

Надпоручник Лукаш дав коневі остроги.

Стан поручника Дуба настільки покращав, що він виліз із санітарної біди, зібрав навколо себе увесь штаб роти і, немов напівпритомний, почав їх навчати. Насамперед виголосив незвичайно довгу промову, яка обтяжувала більше, ніж амуніція та гвинтівка.

Це була суміш різних метафор.

Він почав:

- Любов солдатів до панів офіцерів робить можливими надзвичайні жертви, але це побічна справа. І навпаки, якщо ця любов у солдатів не вроджена, її треба добути силою. В цивільному житті вимушена любов одного до другого, скажімо, школяра до вчительського колективу, триватиме доти, доки діятиме та зовнішня сила, яка її викликає, але в армії все навпаки, бо офіцер не сміє дозволити солдатові і найменшого послаблення цієї любові, яка в’яже солдата з його начальником. Така любов - це не та загальновідома любов, це, власне, пошана, страх і дисципліна.

Швейк увесь цей час ішов з лівого боку санітарної двоколки. І поки поручник говорив, він робив весь час «rechts schaut»1. Поручник Дуб спочатку цього якось не помічав і продовжував далі свою промову:

- Ця дисципліна і обов’язок послуху, ця обов’язкова любов солдата до офіцера - відзначається великою стислістю, бо стосунки між солдатом і офіцером дуже прості - один підкоряється, другий наказує. Як вже давно відомо з книжок про військове мистецтво, військовий лаконізм, військова простота - це саме та чеснота, що її повинен засвоїти собі кожний солдат, який, хоче він того чи ні, любить свого начальника, бо той в його очах мусить бути для нього найбільшим ідеально викристалізуваним втіленням непохитної волі.

____________________

1 Рівняння направо (нім.).

Щойно тепер поручник Дуб зауважив Швейкове «rechts schaut» і те, як він не зводить з нього очей. Це йому було дуже неприємно, бо він несподівано відчув, що заплутався у своїй промові і ніяк не може видряпатись з канави любові солдата до командира, і тому розкричався на Швейка:

- Що ти витріщив на мене баньки, як теля на нові ворота?

- Згідно з вашим наказом, мельдую послушно, пане лейтенанте, ви якось самі ласкаво звернули мою увагу на те, що коли ви говорите, я зобов’язаний слідкувати очима за вашими устами. А тому, що кожен солдат мусить свято виконувати накази свого начальника і пам’ятати їх на віки вічні, я був змушений це робити.

- Дивися в інший бік, дурний чопе, а не на мене, - злостився поручник Дуб. - Ти знаєш, я цього не люблю, не можу цього терпіти, мені стає гидко, коли я бачу твою пику. Я тобі ще накручу хвоста…

Швейк зробив рівняння наліво і, немов закам’янівши, ішов так далі поруч поручника Дуба. Поручник Дуб не витерпів і вигукнув:

- Куди ти дивишся, коли я з тобою розмовляю?

- Мельдую послушно, пане лейтенанте, згідно з вашим наказом я повинен тримати рівняння наліво.

- Ах, - зітхнув поручник Дуб. - Це якийсь хрест Божий! Дивися просто перед себе і думай при цьому: «Я такий дурень, що мені нема чого втрачати». Запам’ятав?

Швейк, дивлячись поперед себе, сказав:

- Мельдую послушно, пане лейтенанте, чи повинен я щось на це відповісти?

- Що ти собі дозволяєш!? - загорлав на нього поручник Дуб. - Як ти зі мною розмовляєш, що ти мав на думці?

- Мельдую послушно, пане лейтенанте, в мене на думці лише ваш наказ, який ви дали на одній станції, щоб я взагалі не відповідав, навіть тоді, коли ви скінчите говорити.

- Отже, ти мене боїшся, - зрадів поручник Дуб. - Але ти мене ще не пізнав. Переді мною тремтіли не такі, як ти. Зарубай це собі на своєму дурному носі. Я приборкував і не таких шибайголів. Заткни пащеку і йди позаду, щоб я тебе не бачив.

Швейк залишився позаду із санітарною службою. Тут він вигідно влаштувався аж до місця відпочинку, де нарешті всі дочекалися юшки з м’яса злощасної корови.

- Цю корову треба було тримати бодай два тижні в оцті, а якщо не корову, то принаймні того, хто її купував, - заявив Швейк.

Від бригади прискакав кур’єр з новим наказом для одинадцятої роти: маршрут змінюється на Фельштин, Вояличі, а Самбір треба обійти, бо в Самборі стоять два познанських полки і немає жодної можливості розквартирувати там роту.

Надпоручник Лукаш дав розпорядження фельдфебелю Ванєку і Швейку розшукати для роти нічліг у Фельштині.