Слава ЗСУ!

- Тільки, Швейку, знову, бува, не встругніть чогось по дорозі, - застеріг Швейка надпоручник Лукаш. - Головне, поводьтесь чемно з населенням.

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я зроблю все, що в моїх силах. Мені сьогодні, коли я трохи на ранок здрімнув, приснився поганий сон. Я бачив у сні ночви, з яких цілу ніч текла вода по коридору будинку, де я мешкав, аж поки не витекла до дна і не промочила стелі у власника дому, який запропонував мені вранці виселитися з квартири. Такий випадок, пане оберлейтенанте, дійсно трапився одного разу в Карліні, за залізничним віадуком.

- Дайте нам, Швейку, святий спокій із тим вашим дурним базіканням і ліпше подивіться з Ванєком на карту, куди вам треба йти. Ось бачите тут, це село. Звідси ви повернете направо до річки і йдіть вздовж неї за водою до найближчого села, і від того місця, де вливається до річки перший потік - він буде у вас по праву руку, - зверніть польовою дорогою вгору, точно на північ. Заблукати тут неможливо. Ви потрапите до Фельштина і більш нікуди. Запам’ятали?

Отже, Швейк з фельдфебелем-рахівником Ванєком почимчикували у путь, згідно з одержаним маршрутом.

Було після полудня. Спека. Земля важко дихала. Від погано закиданих солдатських могил несло смородом. Вони прийшли на місце, де відбулися бої під час наступу на Перемишль. Тут кулемети скосили цілі батальйони. В перелісках біля річки лишилися сліди артилерійського вогню. На великих площинах і схилах гір із землі стирчали якісь оцупки, а не дерева, а всю пустелю борознили окопи.

- Тут все трохи інакше, ніж біля Праги, - зауважив Швейк, аби порушити мовчанку.

- У нас вже по жнивах, - згадав фельдфебель Ванєк. - У Кралупській окрузі починаються жнива раніше за всіх.

- Тут по війні будуть дуже добрі врожаї, - за хвилину докинув Швейк. - Не треба буде купувати костяну муку. Це для селян дуже вигідно, коли на їхньому полі зігниє цілий полк. Одним словом, це для них добрива. Тільки одне мене турбує, щоб хтось не намовив тих селян продати солдатські кістки цукровим заводам. Був колись у карлінських казармах оберлейтенант Голуб, а такий вже там вчений, що всі в роті вважали його дурником, бо він через ту свою вченість не навчився лаяти солдатів і все на світі розглядав з наукових позицій. Одного разу солдати доповіли йому, що хліб, який вони дістали, не можна їсти. Іншого офіцера таке нахабство розлютило б, а його ні. Він залишився спокійний, не сказав нікому ані кнур, ані свиня, нікому не затопив у пику. Скликав тільки всіх своїх людей і звернувся до них своїм дуже приємним голосочком: «Насамперед, вояки, ви мусите усвідомити собі, що казарми - це не гастрономічний магазин, де ви могли б собі вибирати маринованих вугрів, сардинки і бутерброди. Кожен солдат повинен бути настільки інтеліґентним, щоб уміти без нарікань жерти все, що дістане, і настільки дисциплінованим, щоб не думати про якість того, що він має зжерти. Уявіть собі, що вибухнула війна. Цій землі, у яку вас після бою поховають, байдужісінько, яким хлібом ви перед своєю смертю напхалися. Матінка земля розкладе вас усіх і зжере з чоботями. На світі нічого не гине, і з вас, солдати, виросте знову нове збіжжя на військовий хліб, для нових солдатів, які, можливо, знову так, як і ви, будуть невдоволені, скаржитимуться і напоряться на когось, хто їх накаже замкнути до самого алилуйя, бо має на це право. Я вам, солдати, усе гарно пояснив і вдруге повторювати не буду. А якщо хто в майбутньому буде скаржитися, той так дістане, що згадає ці мої слова, коли знову з’явиться на світ Божий». Хоч би він виматюкав нас коли, - говорили вояки між собою. Ці всі делікатності пана оберлейтенанта їм страшенно обридли.

Одного разу вони вибрали мене як представника роти, аби я сказав йому, що всі його люблять, але це не військова служба, коли не чути лайки. Ото я й пішов до нього на квартиру і попросив не соромитись, бо військова служба повинна бути цупка, як ремінь, солдати, мовляв, звикли до того, щоб їм кожного дня нагадували, які вони собаки і свині, бо інакше вони втрачають пошану до своїх начальників. Він спочатку затявся на своєму, говорив щось про інтеліґентність, про те, що сьогодні вже ніхто не сміє служити під загрозою різок, але наприкінець я його все ж таки переконав, і він затопив мені по пиці і, щоб підняти свій авторитет, викинув за двері. Коли я доповів про наслідки своїх переговорів, усі дуже зраділи, але він їм цю радість другого ж дня попсував. Підійшов до мене і при всіх говорить: «Швейку, я вчора трохи пересолив, ось вам золотий. Випийте за моє здоров’я. З солдатами треба вміло поводитись».

Швейк обдивився на всі боки і зауважив: