Слава ЗСУ!

- Мені здається, що ми йдемо не в тому напрямку, хоч пан оберлейтенант нам дуже добре пояснив, ми ж повинні йти вгору, вниз, потім ліворуч і праворуч, потім знову праворуч, потім ліворуч, а ми весь час йдемо прямо. А може ж, все це проробили мимохідь, але за розмовою не помітили. Я безсумнівно бачу тут перед собою дві дороги до того Фельштина. Пропоную звернути тепер ліворуч і йти по тій дорозі.

Фельдфебель-рахівник Ванєк, як це буває завжди, коли двоє опиняються на роздоріжжі, почав запевняти, що треба йти праворуч.

- Моя дорога, - сказав Швейк, - зручніша, ніж ця ваша. Я піду вздовж струмка, де ростуть незабудки, а ви почалапаєте по випаленій землі. Пан оберлейтенант сказав нам, що ми взагалі не можемо заблукати, і я цього дотримуюсь, а якщо ми не можемо заблукати, то якого біса я б дерся кудись вгору; піду собі спокійнісінько луками, почеплю квіточки на картуз і нарву цілий букет для пана оберлейтенанта. А зрештою, ми потім переконаємося, хто з нас мав рацію, сподіваюся, ми розійдемося, як добрі друзі. Тут така місцевість, що всі дороги мусять вести до Фельштина.

- Не дурійте, Швейку, - умовляв хвацького вояку Ванєк. - Я вам кажу, що саме тут згідно з картою ми мусимо йти направо.

- Карта теж може помилятися, - відповів Швейк, сходячи у видолинок. - Одного разу ковбасник Крженек з Виноградів повертався вночі, дотримуючись плану міста Праги, від «Монтаґів» на Малій Страні додому на Виногради. А над ранок прийшов аж до Роздєлова біля Кладна, де його зовсім захололого знайшли вранці у житі, куди він звалився від утоми. Якщо ви, пане рахівнику, такий упертий і не хочете мене послухати, то нам не залишається нічого іншого, як розійтися і зустрітися потім у Фельштині. Подивіться тільки на годинник, щоб ми знали, хто прийде раніше. Якщо вам загрожуватиме небезпека, вистріліть у повітря, щоб я знав, де ви знаходитесь.

Під вечір Швейк дійшов до невеликого ставка, де зустрів одного утікача - російського полоненого, який тут купався. Той, побачивши Швейка, виліз із води і, як був голий, кинувся бігти.

Швейкові було цікаво, чи личив би йому російський мундир, який валявся тут же під вербами. Він швидко роздягнувся, одягнув форму нещасного голого полоненого, що втік з етапу, розквартированого в селі за лісом. Швейкові заманулося як слід побачити себе у водяному дзеркалі, і він довго ходив по греблі ставка, аж поки його знайшов там патруль польової жандармерії, який шукав російського втікача. Жандарми були мадяри і, незважаючи на Швейкові протести, відволікли його в етапне управління в Хирові, де зарахували його до транспорту російських полонених, призначених на роботи з ремонту залізничної колії в напрямку Перемишля.

Це все відбулося так швидко, що тільки на другий день Швейк усвідомив своє становище і куснем головешки написав на білій стіні класної кімнати, в якій було розташовано частину полонених:

«Тут спав Йозеф Швейк з Праги, ординарець одинадцятої маршової роти дев’яносто першого полку, який при виконанні обов’язків квартирмейстера помилково потрапив до австрійського полону під Фельштином».