знайди книгу для душі...
- Мені здається, що ми йдемо не в тому напрямку, хоч пан оберлейтенант нам дуже добре пояснив, ми ж повинні йти вгору, вниз, потім ліворуч і праворуч, потім знову праворуч, потім ліворуч, а ми весь час йдемо прямо. А може ж, все це проробили мимохідь, але за розмовою не помітили. Я безсумнівно бачу тут перед собою дві дороги до того Фельштина. Пропоную звернути тепер ліворуч і йти по тій дорозі.
Фельдфебель-рахівник Ванєк, як це буває завжди, коли двоє опиняються на роздоріжжі, почав запевняти, що треба йти праворуч.
- Моя дорога, - сказав Швейк, - зручніша, ніж ця ваша. Я піду вздовж струмка, де ростуть незабудки, а ви почалапаєте по випаленій землі. Пан оберлейтенант сказав нам, що ми взагалі не можемо заблукати, і я цього дотримуюсь, а якщо ми не можемо заблукати, то якого біса я б дерся кудись вгору; піду собі спокійнісінько луками, почеплю квіточки на картуз і нарву цілий букет для пана оберлейтенанта. А зрештою, ми потім переконаємося, хто з нас мав рацію, сподіваюся, ми розійдемося, як добрі друзі. Тут така місцевість, що всі дороги мусять вести до Фельштина.
- Не дурійте, Швейку, - умовляв хвацького вояку Ванєк. - Я вам кажу, що саме тут згідно з картою ми мусимо йти направо.
- Карта теж може помилятися, - відповів Швейк, сходячи у видолинок. - Одного разу ковбасник Крженек з Виноградів повертався вночі, дотримуючись плану міста Праги, від «Монтаґів» на Малій Страні додому на Виногради. А над ранок прийшов аж до Роздєлова біля Кладна, де його зовсім захололого знайшли вранці у житі, куди він звалився від утоми. Якщо ви, пане рахівнику, такий упертий і не хочете мене послухати, то нам не залишається нічого іншого, як розійтися і зустрітися потім у Фельштині. Подивіться тільки на годинник, щоб ми знали, хто прийде раніше. Якщо вам загрожуватиме небезпека, вистріліть у повітря, щоб я знав, де ви знаходитесь.
Під вечір Швейк дійшов до невеликого ставка, де зустрів одного утікача - російського полоненого, який тут купався. Той, побачивши Швейка, виліз із води і, як був голий, кинувся бігти.
Швейкові було цікаво, чи личив би йому російський мундир, який валявся тут же під вербами. Він швидко роздягнувся, одягнув форму нещасного голого полоненого, що втік з етапу, розквартированого в селі за лісом. Швейкові заманулося як слід побачити себе у водяному дзеркалі, і він довго ходив по греблі ставка, аж поки його знайшов там патруль польової жандармерії, який шукав російського втікача. Жандарми були мадяри і, незважаючи на Швейкові протести, відволікли його в етапне управління в Хирові, де зарахували його до транспорту російських полонених, призначених на роботи з ремонту залізничної колії в напрямку Перемишля.
Це все відбулося так швидко, що тільки на другий день Швейк усвідомив своє становище і куснем головешки написав на білій стіні класної кімнати, в якій було розташовано частину полонених:
«Тут спав Йозеф Швейк з Праги, ординарець одинадцятої маршової роти дев’яносто першого полку, який при виконанні обов’язків квартирмейстера помилково потрапив до австрійського полону під Фельштином».
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
ПРОЧУХАНКА ТРИВАЄ
Швейк у ешелоні російських полонених
Коли Швейк у російській шинелі і кашкеті, помилково прийнятий за російського полоненого - втікача із села під Фельштином, виводив вугіллям на стіні свої розпачливі вигуки, ніхто на це не звернув уваги. У Хирові на етапі при роздаванні куснів черствого кукурудзяного хліба, він хотів докладно пояснити все офіцерові, який проходив повз нього, але вояка-мадяр, що конвоював полонених, садонув його прикладом межи плечі, додавши: «Baszom az elet1. Ставай у шеренгу, ти, російська свине!»
____________________
1 Груба лайка (угор.).
Так звичайно поводилися мадяри з російськими полоненими, не розуміючи їхньої мови.
Швейк повернувся до шеренги і промовив до найближчого полоненого:
- Ця людина виконує свій обов’язок, але вона сама себе наражає на велику небезпеку. Що б то було, коли б випадково гвинтівка у нього була набита, а затвор відведений? Адже могло статися, що в той час, як він товкмачить людину прикладом по плечі, гвинтівка бабахне і вгатить увесь набій йому в пащеку, і він ґиґне при виконанні своїх обов’язків. На Шумаві в одній каменоломні робітники крали динамітові запали, щоб взимку легше було викорчовувати пні. Сторож каменоломні дістав наказ обшукувати після роботи кожного робітника. Він дуже ревно заповзявся до цієї справи - і, зловивши першого ж робітника, як скажений, почав молотити його по кишенях, аж поки не вибухнули сховані там динамітові запали і вони обидва не злетіли у повітря. Коли сторож і каменяр летіли у повітрі, здавалося, немовби вони в останню хвилину схопили один одного в обійми.