Слава ЗСУ!

Російський полонений, якому Швейк це розповідав, збентежено дивився на нього, і було цілком ясно, що він з усієї цієї балаканини не зрозумів ані слова.

- Не понімат, я кримський татарин. Аллах ахпер1. Татарин сів на землю, схрестив ноги і, склавши руки на грудях, почав молитися:

- Аллах ахпер - аллах ахпер - безміла - арахман - арахім - малінкін мустафір2.

- Отже, ти татарин, - співчутливо сказав Швейк. - Тобі пощастило. Якщо ти татарин, то повинен розуміти мене, а я тебе. Гм! Знаєш Ярослава із Штернберґа*? Навіть імені цього не чув, татарський урвителю! Той вам добре надер задницю під Гостином. Ви тоді, чорти татарські, мотали з Моравії свинячим галопом. Мабуть, у ваших читанках про це немає, а в наших є. Ти знаєш гостинську Діву Марію? Звичайно, не знаєш. Вона теж була при цьому, але так чи інакше, вас, бісів татарських, тут у полоні охрестять.

____________________

1 Аллах величний.

2 Аллах величний - аллах величний - милосердний, милостивий, змилуйся… (мусульманська молитва).

Швейк звернувся до другого полоненого:

- Ти теж татарин?

Той зрозумів слово «татарин» і заперечливо покрутив головою:

- Татарин нет, черкес, мой родна черкес, резім башка.

Швейкові дійсно пощастило. Він опинився в товаристві представників різних східних народів. У транспорті були татари, грузини, осетини, черкеси, мордвини та калмики.

Одне було погано - він ні з ким не міг порозумітися, і його разом з іншими потягли на Добромиль, де мав початися ремонт дороги через Перемишль на Нижанковичі.

В етапній канцелярії в Добромилі їх усіх переписали. Це було дуже важко зробити, бо жоден з трьохсот полонених, пригнаних до Добромиля, не розумів російської мови фельдфебеля, що сидів за столом. Він колись зголосився як знавець російської мови і тепер у Східній Галичині виступав у ролі перекладача. Вже добрих три тижні тому він замовив собі німецько-російський словник і розмовник, але ці книжки й досі не прийшли. Тому замість російської мови він говорив каліченою словацькою мовою, яку так-сяк засвоїв, ще будучи представником віденської фірми на Словаччині, де він продавав образи святого Стефана, кропильниці та вервиці.

Він ніяк не міг порозумітися з цими дивоглядними створіннями і це його цілком притлумило. Він вийшов надвір і загорлав до групи полонених:

- Wer kann deutsch sprechen?1

____________________

1 Хто розмовляє по-німецьки? (нім.).

З юрби виступив Швейк і з радісною міною підбіг до фельдфебеля. Той йому наказав негайно йти за ним до канцелярії.

Фельдфебель сів за папери - цебто за купу анкет, в які він мав вносити ім’я, походження і державну приналежність полоненого, і тут почалась кумедна розмова по-німецьки.

- Ти жид? Так? - спитав він Швейка.

Швейк заперечливо покрутив головою.

- Не відмовляйся! - впевнено продовжував фельдфебель- перекладач. - Кожен з вас, полонених, хто вмів по-німецьки - був жидом. І баста. Як твоє прізвище? Швейх? Ось бачиш, нащо ж брехати, коли в тебе таке жидівське прізвище? Ти не бійся. У нас тобі нема чого боятися, бо в Австрії не роблять жидівських погромів. Звідки ти? Ага, Прага*. Знаю, знаю, це біля Варшави. У мене вже були тиждень тому двоє жидів з Праги, з-під Варшави. А який номер твого полку? Дев’яносто перший?

Фельдфебель узяв довідник і почав перегортати сторінки:

- Дев’яносто перший полк, єреванський, Кавказ, постійне місцеперебування - Тифліс. Ото більма витріщаєш, як це ми тут усе знаємо.

Швейка дійсно дивувала вся ця історія, а фельдфебель дуже серйозно продовжував, подаючи Швейкові свою напівскурену цигарку:

- Цей тютюн кращий за ту вашу махорку. Я тут, жидику, найвище начальство. Коли я щось сказав, все тремтить і ховається по мишачих нірках. У нас в армії інша дисципліна, ніж у вас. Ваш цар сволота, а наш - голова з розумом! Я зараз тобі щось покажу. Побачиш, яка у нас дисципліна.

Він відчинив двері до сусідньої кімнати і гукнув:

- Ганс Лефлер!

- Hier!2 - пролунало у відповідь, і в кімнату ввійшов зобатий вояка-штірієць із міною плаксивого кретина. В етапному управлінні він, як то кажуть, був дівчиною до всіх послуг.

____________________

2 Тут (нім.).

- Ганс Лефлер, - наказав фельдфебель, - дістань мою люльку, візьми її в зуби, як собаки носять, і бігай на чотирьох навколо стола, аж поки я не скажу «Halt»1. При цьому гавкай, але так, щоб з рота не випала люлька, бо накажу тебе зв’язати.

Зобатий штірієць почав рачкувати і гавкати.

Фельдфебель з тріумфом поглянув на Швейка.

- А що, не казав я тобі, жидику, яка в нас дисципліна. - Фельдфебель задоволено дивився на німу солдатську тварину, яка потрапила сюди з далекого альпійського пастушого куреня.