Слава ЗСУ!

- Це мій старий приятель із Києва.

Цілих 24 години, крім тих хвилин, коли приносили їжу, Швейк просидів на самоті.

Вночі він переконався, що російська військова шинель тепліша і більша, ніж австрійська, і якщо миша вночі обнюхує вухо сплячої людини, то це не так вже й неприємно. Швейкові це здавалося навіть ніжним шепотом, перерваним на світанку конвоїрами, що прийшли по нього.

Швейк і досі не може встановити, якої інстанції, власне, був суд, куди його привели в той смутний ранок. Що це був військовий суд, в цьому не було жодного сумніву. Там засідав навіть якийсь генерал, а ще полковник, майор, надпоручник, фельдфебель і якийсь простий піхотинець. Той, власне, нічого іншого не робив, тільки всім іншим припалював цигарки.

Швейка допитували недовго.

Трохи більшу цікавість виявляв майор. Він говорив по-чеськи.

- Ви зрадили найяснішого цісаря, - ревнув він.

- Господи милосердний, та коли? - вигукнув Швейк. - Щоб я зрадив нашого цісаря, нашого найяснішого монарха, через якого я стільки вистраждав?

- Киньте базікати дурниці, - сказав майор.

- Мельдую послушно, пане майоре, зрадити нашого цісаря це не дурниці. Ми люди військові, присягали нашому цісарю на вірність, а ту присягу, що її співали в театрі1, я як чесна людина дотримав.

____________________

1 Швейк, очевидно, мав на увазі слова з опери «Далібор» Бедржиха Сметани, лібретто Венціґа (прим. перекл.).

- А ось тут, - сказав майор, - докази вашої вини і вся правда, - показав він на чималу купу паперів.

Головний матеріал дав суду шпигун, підісланий до Швейка.

- Отже, ви і тепер не хочете признатися? - спитав майор. - Адже ви самі підтвердили, що добровільно переодяглися в російську уніформу, будучи австрійським солдатом. Я вас питаю востаннє: чи примушував вас хтось до цього?

- Я це зробив без примусу.

- Добровільно?

- Добровільно!

- Без натиску?

- Без натиску!

- А ви знаєте, що ви пропали?

- Знаю. 91-й реґімент мене вже напевно шукає. Але якщо дозволите, пане майоре, коротеньке зауваження про те, як люди добровільно переодягаються в чужий одяг. В 1908 у році, десь у липні палітурник Божетєх, з Пршічної вулиці в Празі, купався на Збраславі в старому руслі ріки Бероунки. Одяг поклав у лози і дуже зрадів, коли пізніше у воду до нього вліз ще один пан. Слово по слові, жартували один з одним, хлюпалися водою і пірнали аж до вечора. Потім той незнайомий панисько виліз із води перший, нібито поспішав вечеряти. Пан Божетєх ще хвилинку посидів у воді, а потім і собі пішов у лози за одягом, але там замість свого одягу знайшов подерте лахміття волоцюги і записку: «Я довго роздумував: брати - не брати, бо ж ми так гарно розважалися у воді, тоді я зірвав квітку ромену, і останній відірваний пелюсток сказав - брати. Тому я помінявся з вами своїм лахміттям. Не бійтеся у нього влізти. Тиждень тому в окружній тюрмі в Добржищі його відвошивили. Вдруге більше вважайте на того, з ким купаєтесь. У воді кожен голий скидається на депутата, коли навіть він вбивця. І ви теж не знаєте, з ким купалися. Але варто було викупатися. Тепер увечері вода найкраща. Влізьте туди ще раз, щоб опритомніти». Панові Божетєхові нічого іншого не залишалося, як тільки чекати, поки смеркнеться, потім він одягнув те лахміття волоцюги і пошкандибав до Праги. Він обминав головні дороги, а прокрадався луками, стежками, аж раптом напоровся на жандармський патруль з Хухлів*. Його заарештували як волоцюгу і другого дня вранці відвели на Збраслав до окружного суду, бо це, мовляв, кожен міг би сказати, що він Йозеф Божетєх з Праги, палітурник з Пршічної вулиці, № 16.

Писар, який не дуже-то вмів по-чеськи, зрозумів, що обвинувачений повідомляє адресу свого спільника, і тому спитав ще раз: «Ist das genau Prag, № 16, Josef Bozetech?»1

____________________

1 Чи це точно: Прага, № 16, Йозеф Божетєх? (нім.).

- Чи мешкає він там зараз, не знаю, - відповів Швейк, - але тоді, у 1908 у році, він там мешкав. Дуже гарно оправляв книжки, але дуже довго, бо спочатку їх перечитував, а вже потім оправляв відповідно до їхнього змісту. Коли він робив чорну оправу, то книжку вже можна було не читати, бо наперед було відомо, що в цьому романі все кінчається дуже погано. Чи бажаєте ще якихось пояснень? Ага, щоб не забути. Він щодня просиджував «У Флеків» і розповідав зміст усіх книжок, які йому доводилося оправляти.

Майор підійшов до писаря і пошепки щось сказав, а той потім у протоколах і в усіх документах закреслив адресу нового вигаданого співзмовника Божетєха.

Це дивне судове засідання продовжувалось на манер польових судів, які влаштовував головуючий генерал Фінк фон Фінкенштайн.