Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пригоди Грицька Половинки

Кілька разів він навіть подивився в його бік і вищирився.

Павлик не витримав. Він обережно взяв Гришку і став повільно, щоб не привертати собачої уваги, відходити в глиб берега, до рибальських хатинок.

Пісок кінчився. На твердому порепаному від спеки глинястому грунті, попід парканом крайньої рибальської халупи, росли густі бур'яни, колючі, запорошені їдкою рудою пилюкою.

З бур'янів чулося куряче сокоріння і писк курчат. Присутність цих живих звуків якось одразу заспокоїла Павлика.

Павлик ліг на живіт і поповз у бур'яни. Ще і ще трохи, отут, здається, зовсім добре…

Враз з-під самісінького Павликового носа злякано дременуло жовтеньке курча. Дременуло і щезло. Ніби крізь землю провалилось. Павлик розсунув руками бур'яни і побачив — яму. На дні ями бігало і пищало курча. Яма була глибоченька, з рівними стрімкими стінами. Курчаті самому з неї зроду не вибратися.

— От бачиш, Гришко, що ми наробили. Тепер воно може загинути. Ніхто-ніхто його не знайде.

Курча ніби відчуло, що йдеться про нього, — запищало ще дужче, ще жалібніше.

Павлик зітхнув.

— Ти думаєш, Гришко, треба лізти його виручати?

Мабуть, Гришка саме так і думав, бо Павлик звісив у яму ноги і почав потихеньку сповзати на животі вниз… У Павлика похололо всередині — ноги ніяк не могли дістати дна… Гоп! Нарешті.

Курча одчайдушно заметушилося, тріпочучи крильцями.

— Цить, дурненьке. Я ж тебе виручити хочу! — Павлик сів навпочіпки і став ловити його. Довго возився, поки піймав. Курча важко дихало роззявленим дзьобиком, дивилося на Павлика круглим несамовитим оком і дриґало ногами. Причому боляче подряпало Павлнкові палець. Павлик поставив його на край ями і розтулив руки.

Якусь мить курча стояло нерухомо (мабуть, не вірило, в своє звільнення), потім стрепенулося і щезло в бур'яні.

Павлик посмоктав подряпаний палець і став вибиратися. Край ями був на рівні його очей. Павлик хапався за бур'яни руками, шкрябав ногами по рівній глинястій стіні, але ноги ковзали, зривалися, і він щоразу сповзав униз. Через кілька хвилин він зрозумів, що йому не вилізти, що він тепер — як оте курча, навіть гірше, бо його нема кому витягти.

Павлик розгублено й спантеличено позирав угору на шматочок ясного блакитного неба, облямованого колючими бур'янами.

Гришка мовчав. Гришка нічого не міг порадити.

Сидить людина у ямі, у густих бур'янах — немов навмисне заховався, щоб ніхто його не знайшов.

Оце так!

Павлик сів і притулився спиною до вогкої прохолодної стіни — все-таки не так жарко.

Гришка чув, як Павлик зітхав. Не плакав, не рюмсав, а тільки зітхав, часто-часто зітхав.


8. Спасибі тобі, Лесечко!


— А чому ж ти не кричав? Не кликав на допомогу?

Павлик зніяковіло знизав плечима:

— Незручно було якось.

— Добре «незручно». Ти ж міг цілий рік тут просидіти, і ніхто б тебе не знайшов. От недотепа! — Леся зневажливо скривилася.

Після всього, що трапилося, дівчатка, звісно, купатися вже більше не стали. Та й пізно було, і їсти хотілося. Вирішили йти додому.

— Як пообідаєш, приходь у парк на майданчик. Я м'яч принесу! — на прощання крикнула Лесі Свєта. І, поглядом показавши на Павлика, похитала головою: мовляв, тільки без нього.

— Ага, — кивнула Леся.

Поверталися вони тією ж дорогою. Леся робила ображене обличчя і мовчала. Павлик винувато поглядав на неї. Нарешті, одважився і спитав:

— А добре було купатися з цією… маскою?

— Нічого, — буркнула Леся.

— А я теж міг би купатися. Я й плавати вмію. По-справжньому. Мене ще тато навчив.

— А хто ж тобі заважав? Треба було купатись.

— Хіба я знав, що можна?

— Краще було вже купатися, ніж у якісь ями провалюватись.

Павлик з прикрістю засопів.

Коли готель був уже близько, Леся, не дивлячись на Павлика й намагаючись зберегти незалежний і гордий вигляд, сказала:

— От що. Ти краще не кажи, де ми були, і взагалі… Я, звичайно, не боюсь, ти не думай, а просто нікому це не потрібно.

Павлик розуміюче кивнув:

— Добре.

Біля самого готелю, на майдані, за низеньким залізним парканом, пофарбованим сріблястою фарбою, серед квітів височіла скульптура: воїн з непокритою головою стояв біля прапора на одному коліні.

— Це кому пам'ятник? Полководцю якомусь? — спитав Павлик.

— Ні. Це братська могила. Тут лежать бійці, що загинули під час війни з фашистами.

Обличчя у Павлика стало серйозним-серйозним і якимсь дорослим. Він зітхнув і раптом сказав:

— А в мене теж тато торік загинув. Рятував людей на пожежі і загинув.

Попередня
-= 69 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!