Слава ЗСУ!

Завдяки чорнокнижному вмінню, яке мені не чуже, я ще вчора знала, що сьогодні якраз о цій годині ти стоятимеш на березі острова, де знаходиться Магнітна Гора. Віддавна вже прагну я з тобою зустрітися, бо для тебе призначила тисячу перших ударів мого серця. Сьогодні вночі, як засвітить місяць на небі, стань на березі острова і вигукни просто перед собою — в безкінечність — нікуди й нікому: „Привіт, привіт!“ І одразу станеться те, що має статися. Запам’ятай ці слова: „Привіт, привіт!“, а також не спізнись вигукнути їх, бо час квапить.

Твоя полум’яна Серміна»

Я був захоплений і очарований змістом листа. Морський Диявол не обдурив мене уві сні. Полум’яна Серміна не тільки існувала насправді, але й очікувала мого приїзду і завчасно призначила для мене тисячу перших ударів свого серця.

Як тільки місяць роз’яснив нічне небо, я став на березі острова і, намагаючись скерувати голос просто перед собою — в безкінечність, — вигукнув нікуди й нікому:

— Привіт, привіт!

Одразу ж під впливом цих магічних слів усе повітря наповнилося срібними крилатими істотами, які почали кружляти навколо мене у місячнім блиску. Кружляючи, вони наближались до мене щораз ближче, так що незабаром я міг докладно розгледіти їхні обличчя. Я був здивований розмаїтістю цих крилатих постатей, характерним виразом їхніх облич, а також їхнім одягом. Кожна з них тримала в руках або під пахвою якийсь клуночок чи згорточок. Придивившись уважніше, я здогадався, що це крилатий рій срібних кравчиків, срібних шевчиків і багатьох інших срібних виробників найрізноманітніших предметів розкоші та зайвини. Кожен з них, кружляючи навколо мене в місячнім блиску, розгортав свій срібний клуночок чи згорточок і, показуючи найдивовижніші витвори своєї майстерності, нахвалював мені свій товар.

Я зрозумів, що, згідно з прагненням полум’яної Серміни, я повинен вдягтися у відповідні одежі, аби в тих одежах постати перед її очима. Тоді я навмання вибрав необхідні предмети, і одразу крилатий кравчик одягнув мене в королівські шати, крилатий шевчик натягнув мені на ноги золотисті чоботи, крилатий пестун вусів підкрутив мені вуса, так що стирчали рівно й хвацько, як у хруща, крилатий пестун бороди розчесав мені бороду, а потім якийсь крилатий власник пахощів скропив і намастив мене пахощами. Стоячи на березі острова, я світився, золотився й пахкотів у безкінечність, яка зоріла в моїх очах розвіяним світлом місяця.

— Чи задоволений ти своїм одягом, своїми чоботами та пахощами? — заволав рій крилатих істот.

— Цілком задоволений, — відказав я, погладжуючи долонею свій шовковий одяг. — Тепер я хотів би опинитися там, де знаходиться полум’яна Серміна. Але не знаю, як це зробити. По-перше, я не знаю місця її перебування, а по-друге, не маю ні людей, ні коней, ані взагалі жодного способу вибратися з цього острова.

Ледь вимовив я ці слова, як з’явилася переді мною вогняна колісниця, запряжена чотирма вогняними жеребцями. Я сів у колісницю, і вогняні жеребці миттю підняли мене в повітря. Я чув лише шум вогняних коліс і порскання вогняних жеребців, у яких з очей і ніздрів сипалися іскри. Здавалося, що мене огорнула якась зачарована пожежа, у якій я зараз згорю на попіл. Однак не згорів. Навпаки — вогонь, з якого були зіткані колісниця і четвірка жеребців, вивіював із себе лагідну й наповнену трояндовим духом прохолоду.

Раптом вогняні жеребці затрималися на якомусь пустому й самотньому відлюдді. Я вискочив з колісниці — й ледь торкнувся ногою землі, як усе раптом зникло мені з очей: і колісниця, і жеребці. Я роззирнувся навколо, але не помітив ніде навіть слідів того палацу, якого очікував; бо ж я був певен, що вогняні жеребці зупиняться разом зі мною перед палацом Серміни.

Я не знав, куди мені тепер податися. І вирішив чекати на дальші чарівні вказівки.

Чекав я цілу годину, але даремно.

А тоді я почув голос, який наче з-під землі пролунав:

— Іди за мною, Синдбаде! Це я, полум’яна Серміна! Я живу тут, у підземеллі. Іди слідом за моїм голосом, а я доведу тебе до входу. Я співатиму пісеньку, аби ти весь час міг чути мій голос.

— Співай, — сказав я, — твій голос п’янить і чарує мене. Я охоче піду за твоїм голосом.

І в ту ж мить залунав спів Серміни. Вона співала дивну й чудову підземну співанку, слова якої збереглися в моїй пам’яті:

У підземеллях я сплю і марю, В устах маю безліч слів. Підземнії коридори Є повними моїх снів. Накажу лишень снові: «Снись мені так і так!» І сон вже береться рожевим, Подає золотий знак.