Слава ЗСУ!

Я тут — з моїм сном і долею, Найполум’яніша з дів! Іди слідом за моїм голосом, Для тебе я вершу спів!

Так співала Серміна. Не бачачи її постаті, я чув лише чудесний голос і йшов слідом за тим голосом. Я ішов поверхнею землі, тоді як вона йшла під поверхнею. Я пильно прислухався до співу, аби випадково не розминутися з моєю підземною провідничкою. Раптом спів затих. Я тут же зупинився на тому місці, де настало мовчання. Я здогадався, що саме в цьому місці знаходиться вхід до підземелля.

— Чи бачиш трояндовий кущ біля своїх ніг? — запитала мене з-під землі Серміна.

— Бачу, — відповів я.

— Вирви з коренем цей трояндовий кущ і побачиш під ним залізні двері. Тоді зірви одну троянду і тією трояндою веди по дверях так, наче пишеш — літера за літерою — моє ім’я, і двері тут же відімкнуться. Під ними побачиш мармурові сходи й тими сходами зійдеш до підземелля, де я чекаю тебе, бо віддавна вже призначила тобі тисячу перших ударів мого серця.

Я з коренем вирвав трояндовий кущ і знайшов на його місці залізні двері. Зірвав одну з троянд і почав нею вести по дверях так, наче пишу — літера за літерою — ім’я Серміни. Коли я накреслив літеру «С» — двері неспокійно порушилися. Коли накреслив літеру «е» — на них з’явилася золота клямка. Коли накреслив літеру «р» — з’явилася дірка для ключа. Коли накреслив літеру «м» — золотий ключ з’явився з-під землі і поповз до дірки. Коли накреслив літеру «і» — ключ сам увійшов у дірку. Коли накреслив літеру «н» — ключ повернувся в дірці три рази. Коли накреслив літеру «а» — двері рипнули й розчинилися переді мною навстіж.

Під дверима я побачив мармурові сходи. Ними я зійшов униз і раптом опинився посеред величезної палацової кімнати, де мене чекала Серміна.

— Що маю робити далі? — запитав я полум’яну королівну.

— Спершу мусиш вислухати мою коротку розповідь, яка з’ясує тобі багато таємничих речей. Я донька короля того острова, на якому знаходиться Магнітна Гора. То маленький острівець, але десять років тому стояло на нім чудове й багате місто. Населення цього міста складалося з самих лиш поетів, крім одного єдиного, який звався Хтосьтам і який поетом не був. Той Хтосьтам, завдяки своїй спритності та всупереч вродженій глупоті, заволодів незабаром усім містом. Бо всі повірили у його вищість і вважали його генієм. Сам король довірив йому управління містом. Хтосьтам почав управляти. Внаслідок його управління квіти, дерева, палаци та ціле населення — одним словом, усе — так остаточно зсіріло, що та сірість зумовила меланхолію і в короля, і в його підданих. Поети почали потихеньку вимирати і по якімсь часі вимерли усі до одного, збудувавши перед тим пам’ятник тому Хтосьтаму. Помер нарешті й король. Залишились тільки я, Хтосьтам і його пам’ятник. Хтосьтам хотів зі мною одружитися. Я ж воліла вмерти, аніж стати його дружиною. Оскільки я знайома з чародійською справою, то й накинула на нього чари смерті. Хтосьтам помер. Я залишилася одна на острові. Одного дня побачив мене, пролітаючи над нашим містом, чародій Мурумадаркос. Я йому сподобалась, він схопив мене в обійми й заніс у це підземелля. Внаслідок його чарів я повинна перебувати у цьому підземеллі разом із моїм улюбленим білим котом, якому я призначила двісті ударів мого серця. Мурумадаркос навідує мене лише раз на три роки і тоді звичайно забирає на прогулянку в повітрі, бо я страшенно люблю такі повітряні прогулянки. Якраз учора був день його відвідин. Я вже відбула з ним ту повітряну прогулянку, під час якої й побачила тебе на березі острова. Знову я маю три роки повного спокою. Не можу сказати, щоб я не любила Мурумадаркоса. Йому я призначила три удари мого серця. Але він завзятий, могутній і страшний. Він убив би кожного, кого б застав у підземеллі. Бо нікому не можна відвідувати цього підземелля. Однак ти можеш цілком спокійно поселитися тут на три роки. Стережися лише того дзеркала, що стоїть у кутку кімнати напроти мого ліжка, а також отого лука, який висить у протилежному кутку кімнати. Якби стрілою, випущеною з того лука, ти влучив би в оте дзеркало — Мурумадаркос негайно з’явився б у підземеллі. І лук, і дзеркало він навмисне залишив у моїй кімнаті, аби я могла його викликати у разі якоїсь нагальної потреби чи лиха.

— Тепер я знаю, чого маю остерігатися, тож будь за мене спокійна. Я достатньо розважний, щоб не розбити цього дзеркала стрілою, випущеною з того лука. Не в голові мені такого роду забави!

Серміна взяла мене за руку і провела по підземеллю. Там було безліч прекрасних кімнат, а також садів, де росли підземні дерева, квітли підземні квіти й співали підземні птахи.