Слава ЗСУ!

Я оселився разом із Серміною у підземному палаці, де було мені значно приємніше, аніж у рідному домі поруч із дядьком Тарабуком. Оскільки дядько Тарабук був поетом, тож Серміні були цікаві мої про нього розповіді. Дні минали для нас у розмовах та читанні чародійських книг.

Так минуло п’ять днів, а минуло би й більше, якби не нещасна пригода, яка навіки позбавила мене полум’яної Серміни.

Одного вечора я увійшов до кімнати Серміни. Серміна спала. Тож я сів під стіною, щоб не будити її, і захоплено дивився на сплячу. Раптом я побачив величезного щура. Він виліз з-під ліжка, на якому спала Серміна, і миттю скочив на нього. Оскільки я сидів під стіною, на якій висів лук, то й схопив його в руки, бажаючи покарати нахабу. Я прицілився щурові просто в око і випустив стрілу, сподіваючись, що вона прошиє щура навиліт. Але на своє здивування — почув брязкіт розбитого дзеркала. Серміна пробудилася, поглянула на дзеркало і заломила руки. Щур втік, а я стояв у розпачі з луком в руках. Лелечко! Дзеркало було таким досконалим, що відбиття Серміни й щура я вважав реальним. Замість того, щоби прошити стрілою справжнього щура, я прошив дзеркало у тім місці, де щур відбивався.

— Що ти наробив? — вигукнула Серміна. — Мурумадаркос зараз же з’явиться у підземеллі! Ми пропали, хіба що порятують нас мої чари.

Несподіваний удар грому сповістив нам, що Мурумадаркос вже близько.

І справді — тут же біля розбитого дзеркала з’явилася його постать, страшна й могутня. Я встиг сховатися за завісою дверей.

Я уважно прислухався до розмови Мурумадаркоса з Серміною, щоб у разі потреби прийти на допомогу.

Серміна в першу мить так розгубилася, що її відповіді були нерозсудливими.

— Чого ти хотіла від мене? — спитав Мурумадаркос.

— Я хотіла довідатись, котра година, — відповіла, почервонівши, Серміна.

— Як то? Через таку дурницю ти викликала мене аж так здалеку? Я ж був щойно на кінці світу, зайнятий полюванням на левів і тигрів.

— Це дурниця для тебе, але не для мене, — тлумачила Серміна. — Мій годинник ходить так погано, що я ніколи не знаю, коли маю вставати, а коли лягати спати. День — два — навіть тиждень — навіть місяць можна жити без годинника, але три роки — це трохи занадто.

Мурумадаркос глянув на годинник, який висів на стіні, насупив брови й сказав:

— Твій годинник іде аж надто добре. Мабуть, якийсь інший намір чи випадок примусив тебе розбити дзеркало.

Серміна знову почервоніла й поспішно сказала:

— Власне кажучи, було так: я почала нудьгувати сама в підземеллі й подумала, що аж три роки мушу чекати твоїх відвідин. Мені зробилося так нудно, ну, так нудно, що я вирішила для розваги протанцювати біля дзеркала якийсь сольний танець, аби приглядатися до свого розтанцьованого у дзеркалі відбиття. Я почала танцювати. І танцювала з таким запалом, ну, з таким запалом, що необережно підняла в танцювальному запалі ногу так високо, ну, так високо, що розбила дзеркало.

Мурумадаркос ще сильніше насупив брови й буркнув з-під вусів:

— Але ж я бачу, що дзеркало прошите навиліт стрілою з мого лука.

Серміна почервоніла аж по вуха і заволала:

— Я ж забула тобі сказати, що танцювала свій улюблений танець з луком. Танцюючи, я натягнула тятиву так сильно, ну, так сильно, що стріла необережно вислизнула з моєї руки та й прошила наскрізь дзеркало якраз у ту мить, коли, як я вже тобі сказала, я надто високо підняла ногу.

Тупнув ногою об землю Мурумадаркос.

— Я не дурень і не осел, аби вірити таким явно брехливим словам! Могла би вже якусь вправнішу брехню вигадати! Дивись мені просто в очі й кажи, що сталося.

Серміна поглянула йому просто в очі.

— Дивися прямо! — грізно повторив Мурумадаркос.

— А хіба я не дивлюся достатньо прямо?

— Власне кажучи, ти дивишся достатньо прямо, і саме це зовсім мене спантеличує. Тепер я підозрюю тебе в тому, що ти хочеш мене спантеличити.

— Але ж ти сам сказав мені дивитися просто в очі.

— Я сказав тобі дивитися просто в очі, але не казав тобі спантеличувати мене.

— Що ж мені тепер зробити, щоб не спантеличувати тебе?

— Ти повинна опустити очі й визнати, що після того, що сталося, ти не можеш дивитися мені просто в очі.

— Навіщо ж мені опускати очі, якщо нічого не сталося і якщо я можу цілком спокійно дивитися тобі просто в очі?

Мурумадаркос почервонів від злості й почав ніздрями винюхувати по всій кімнаті. Мабуть, щось винюхав, бо раптом схопив лук, приклав до тятиви стрілу, натягнув тятиву і, прицілившись просто в заслону, за якою я ховався, сказав Серміні з глузливою посмішкою: