знайди книгу для душі...
Світило сонце, спалахуючи й розсипаючись іскрами на нерівностях і вигинах хвиль. Погода була чудова. Вітер, що надимав наші вітрила, стихав.
Поволі надходила не знана мені досі, нерухома, заціпеніла Морська Тиша. Хвилі меншали з кожною миттю, поверхня моря робилася чимраз гладшою.
А я стояв на палубі й тішився погодою.
Раптом почув неспокійний гомін усієї команди.
Я озирнувся.
Матроси юрбою стояли на палубі, бурчали щось і понуро дивилися в чисте, погідне небо. Вони виявляли тривогу й неспокій. Я не міг зрозуміти, звідки ця тривога і цей неспокій.
Бо ж небо було чисте — без хмарки, без ґанджу. Погода встановилася надовго. Жодна буря не загрожувала нашому кораблю. Я насолоджувався сонцем і тишею, зиркаючи зі здивуванням на матросів, стривожених виглядом погідного неба.
Капітан стояв серед них і, з такою самою тривогою приглядаючись до неба, щось говорив, а може, віддавав якісь накази. Я стояв на самому кінці палуби й не міг чути його слів. Зацікавлений, однак, загальним гармидером і неспокоєм, я підійшов ближче, аби дочути слова капітана.
— Не сподівався я таких перешкод і такої проволоки, — говорив капітан. — Я мав надію і навіть був впевнений, що доля сприятиме кораблеві. Тимчасом мусимо погодитися з нещастям, яке нас спіткало. Нещастя це надто певне, аби мати якісь сумніви. Вітер стихає, поверхня моря вигладжується з дивовижною швидкістю, хвиля за хвилею зникає і завмирає. У повітрі починає бриніти страшна, грізна, жахаюча й гнівна Морська Тиша. Ще хвилинка — і будь-який подмух зникне, вітрила знерухоміють і, замість надиматися, безвладно позвисають. Корабель затримається, як скаменілий, у тій мертвоті і недвижності. Ми змушені будемо стояти на місці доти, доки хоч якийсь вітер не прийде нам на допомогу. Вже краще буря, аніж оця Морська Тиша. З бурею можна змагатися, з тишею змагання неможливе.
Тепер я зрозумів, що погода і тиша, якими я насолоджувався — то грізна для корабля пригода. І дійсно, вітер з кожною хвилиною ставав безсилішим, а вітрила надималися щораз слабше, неохочіше і недолугіше. Дальший перебіг розмови між капітаном і матросами сповнив мене жахом. Бо отой старий матрос, який наказав кинути лист Морського Диявола в море, сказав понурим голосом, показуючи на мене пальцем і звертаючись просто до капітана:
— Оцей незнайомець є причиною нашого нещастя. Дуже мені не подобається його переписка з Морським Дияволом. Якби я був капітаном, то наказав би викинути його в море разом із листом Морського Диявола. Присутність цього чоловіка на кораблі може стати причиною тисячі бід і нещасть.
Мене пройняло морозом від голови до ніг. Я відчував, що блідну, і з жахом глянув у морську глибінь, яка за порадою старого матроса могла за хвилину стати моєю могилою. З серцем, що вискакувало з грудей, я прислухався до відповіді капітана, від якої залежало моє життя.
Капітан насупив брови, глибоко замислився і мовчав. Мовчав так довго, що його мовчання ставало для мене таким же страшним, як Морська Тиша для корабля. Що довше він мовчав, то більший неспокій охоплював мене. Я затамував подих, напружив слух — і чекав. Мені здавалося, що на час його мовчання я перестав існувати. Нарешті капітан після довгих роздумів і ще довшого мовчання сказав:
— Не маєш ти слушності, мій старий і вірний матросе. Юнак цей ані не є поганою людиною, ані лукавим чорнокнижником на службі Морського Диявола. Дістав він того листа випадково, а оскільки лист був адресований саме йому, тож отримав його і залишив у себе, не підозрюючи навіть про його небезпечну силу. Вираз обличчя цього юнака, його поведінка, звучання голосу, а передовсім щирість і простота — переконливо свідчать про його шляхетність. Тож я не тільки не вкину його у море, але й усій команді забороняю ображати його чи чинити йому щось недобре.
Капітанова відповідь вернула мені спокій. Дихати стало легше. Я був врятований. В душі я проклинав Морського Диявола, який отим листом наразив мене на самому початку подорожі на неприхильність матросів і на можливість потонути в морських глибинах за їхньою порадою і намовою. Якби не розум і доброта капітана, мене б неминуче вкинули у море. Мав рацію старий матрос, що через отого диявольського листа чекають мене небезпеки й пригоди.
Заспокоєний відповіддю капітана, я знову відсунувся на кінець корабля і поглянув на море. Морська Тиша росла, здоровшала, наповнюючи повітря щораз більшою мертвотою. Корабель ще плив, але чимраз повільніше і повільніше.
Раптом я почув дружний радісний крик матросів:
— Острів! Острів!
Я поглянув уперед і справді побачив недалечко маленький острівець, що зеленів на поверхні моря.
Vados 21.10.2021
Слухайте малолетні піздючки хватить обсирати це
ви самі краще не напишите
Viktoria 15.10.2021
Полная фигня
Viktoria 15.10.2021
Текст красивый и интересный