Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пригоди Синдбада мореплавця

Світило сонце, спалахуючи й розсипаючись іскрами на нерівностях і вигинах хвиль. Погода була чудова. Вітер, що надимав наші вітрила, стихав.

Поволі надходила не знана мені досі, нерухома, заціпеніла Морська Тиша. Хвилі меншали з кожною миттю, поверхня моря робилася чимраз гладшою.

А я стояв на палубі й тішився погодою.

Раптом почув неспокійний гомін усієї команди.

Я озирнувся.

Матроси юрбою стояли на палубі, бурчали щось і понуро дивилися в чисте, погідне небо. Вони виявляли тривогу й неспокій. Я не міг зрозуміти, звідки ця тривога і цей неспокій.

Бо ж небо було чисте — без хмарки, без ґанджу. Погода встановилася надовго. Жодна буря не загрожувала нашому кораблю. Я насолоджувався сонцем і тишею, зиркаючи зі здивуванням на матросів, стривожених виглядом погідного неба.

Капітан стояв серед них і, з такою самою тривогою приглядаючись до неба, щось говорив, а може, віддавав якісь накази. Я стояв на самому кінці палуби й не міг чути його слів. Зацікавлений, однак, загальним гармидером і неспокоєм, я підійшов ближче, аби дочути слова капітана.

— Не сподівався я таких перешкод і такої проволоки, — говорив капітан. — Я мав надію і навіть був впевнений, що доля сприятиме кораблеві. Тимчасом мусимо погодитися з нещастям, яке нас спіткало. Нещастя це надто певне, аби мати якісь сумніви. Вітер стихає, поверхня моря вигладжується з дивовижною швидкістю, хвиля за хвилею зникає і завмирає. У повітрі починає бриніти страшна, грізна, жахаюча й гнівна Морська Тиша. Ще хвилинка — і будь-який подмух зникне, вітрила знерухоміють і, замість надиматися, безвладно позвисають. Корабель затримається, як скаменілий, у тій мертвоті і недвижності. Ми змушені будемо стояти на місці доти, доки хоч якийсь вітер не прийде нам на допомогу. Вже краще буря, аніж оця Морська Тиша. З бурею можна змагатися, з тишею змагання неможливе.

Тепер я зрозумів, що погода і тиша, якими я насолоджувався — то грізна для корабля пригода. І дійсно, вітер з кожною хвилиною ставав безсилішим, а вітрила надималися щораз слабше, неохочіше і недолугіше. Дальший перебіг розмови між капітаном і матросами сповнив мене жахом. Бо отой старий матрос, який наказав кинути лист Морського Диявола в море, сказав понурим голосом, показуючи на мене пальцем і звертаючись просто до капітана:

— Оцей незнайомець є причиною нашого нещастя. Дуже мені не подобається його переписка з Морським Дияволом. Якби я був капітаном, то наказав би викинути його в море разом із листом Морського Диявола. Присутність цього чоловіка на кораблі може стати причиною тисячі бід і нещасть.

Мене пройняло морозом від голови до ніг. Я відчував, що блідну, і з жахом глянув у морську глибінь, яка за порадою старого матроса могла за хвилину стати моєю могилою. З серцем, що вискакувало з грудей, я прислухався до відповіді капітана, від якої залежало моє життя.

Капітан насупив брови, глибоко замислився і мовчав. Мовчав так довго, що його мовчання ставало для мене таким же страшним, як Морська Тиша для корабля. Що довше він мовчав, то більший неспокій охоплював мене. Я затамував подих, напружив слух — і чекав. Мені здавалося, що на час його мовчання я перестав існувати. Нарешті капітан після довгих роздумів і ще довшого мовчання сказав:

— Не маєш ти слушності, мій старий і вірний матросе. Юнак цей ані не є поганою людиною, ані лукавим чорнокнижником на службі Морського Диявола. Дістав він того листа випадково, а оскільки лист був адресований саме йому, тож отримав його і залишив у себе, не підозрюючи навіть про його небезпечну силу. Вираз обличчя цього юнака, його поведінка, звучання голосу, а передовсім щирість і простота — переконливо свідчать про його шляхетність. Тож я не тільки не вкину його у море, але й усій команді забороняю ображати його чи чинити йому щось недобре.

Капітанова відповідь вернула мені спокій. Дихати стало легше. Я був врятований. В душі я проклинав Морського Диявола, який отим листом наразив мене на самому початку подорожі на неприхильність матросів і на можливість потонути в морських глибинах за їхньою порадою і намовою. Якби не розум і доброта капітана, мене б неминуче вкинули у море. Мав рацію старий матрос, що через отого диявольського листа чекають мене небезпеки й пригоди.

Заспокоєний відповіддю капітана, я знову відсунувся на кінець корабля і поглянув на море. Морська Тиша росла, здоровшала, наповнюючи повітря щораз більшою мертвотою. Корабель ще плив, але чимраз повільніше і повільніше.

Раптом я почув дружний радісний крик матросів:

— Острів! Острів!

Я поглянув уперед і справді побачив недалечко маленький острівець, що зеленів на поверхні моря.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 74.

Останній коментар

Vados 21.10.2021

Слухайте малолетні піздючки хватить обсирати це
ви самі краще не напишите


Viktoria 15.10.2021

Полная фигня


Viktoria 15.10.2021

Текст красивый и интересный


Додати коментар