Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

— Ну, діти, я хотів би, щоб ви сиділи якнайсмирніше і віддали мені всю свою увагу на одну-дві хвилини. Отак! Саме так і мають сидіти хороші хлопчики і дівчатка. Я бачу, що одна дівчинка виглядає у вікно; боюсь, вона гадає, що я десь там — може, на одному з тих дерев — промовляю до пташок! (Схвальне хихотіння)… Я хочу сказати вам, як приємно мені бачити стільки світлих, чистеньких, маленьких облич, зібраних у цих священних стінах, де навчають добру і правді.

І так далі, і тому подібне. Наводити решту слів нема потреби. Такі промови були завжди однакові, отже, відомі всім нам.

Під час останньої третини промови «погані» хлопці почали бої та інші забавки. По всьому класу чулося шепотіння, шарудіння; хвилі цього галасу підточували підніжжя навіть таких неприступних скель, як Мері і Сід. Але тільки-но голос директора почав стишуватися, всі принишкли, і кінець промови був зустрінутий прямо-таки вибухом вдячної мовчанки.

А шепотіли й шаруділи головним чином з приводу події, яка траплялася не часто: до школи завітали гості. То були суддя Течер і сивий миршавий дідок, а також огрядний літній джентльмен і поважна пані — безперечно, його дружина. Пані вела за руку дівчинку. Том сидів як на голках. Совість мучила його. Він не міг зустрітися очима з Еммі Лоренс, не міг витримати її лагідного й ніжного погляду. Але, коли він побачив маленьку незнайомку, душа його миттю, пройнялась блаженством, і він одразу почав «показувати себе», як тільки міг: тусав хлопців, смикав їх за волосся, кривлявся, одне слово, вживав усіх заходів, які, на його думку, мали викликати схвалення дівчинки. Тільки одна річ заважала йому, псувала настрій — згадка про те приниження, якого він зазнав під вікном ангела в саду. Але пам'ять про цю подію була, так би мовити, написана на піску, і могутні хвилі щастя змивали її.

Гостей посадовили на почесні місця, і, закінчивши свою промову, містер Волтерс відрекомендував їх школярам.

Літній чоловік, виявилося, був поважною персоною — не хто інший, як окружний суддя. Такого високого сановника діти ще ніколи не бачили: вони дивувалися, глядячи на нього, і питали себе, чи з тієї глини він виліплений, що й усі люди. Діти не то страшенно хотіли послухати, як він гарчить, не то боялися, як би він не загарчав. Суддя прибув із містечка Константинополя за двадцять миль звідси, отже, подорожував і бачив світ. Він на власні очі бачив будинок окружного суду, на якому, кажуть, цинковий дах.

Урочиста мовчанка. Ряди очей, що побожно дивились на славетну людину, показували, яке благоговіння викликали такі думки. Так ось він, великий суддя Течер, брат їхнього власного судді. Джеф Течер негайно вийшов наперед і довів, що близько знайомий з великою людиною. Неначе музика, звучав в його вухах шепіт:

— Дивися, Джіме, він іде туди! Та подивись! Він збирається потиснути руку йому… Він уже йому стискає руку… Бач, як — за руку! Хотів би ти буть на місці Джефа?

Містер Волтерс заходився «показувати себе». Він гарячково радив, віддавав накази, розпорядження, гасав туди, сюди.

Бібліотекар теж «показував себе», бігаючи всюди з оберемком книжок і страшенно галасуючи. Молоді вчительки «показували себе», ніжно схиляючись над дітьми, — яких вони тільки що частували стусанами і скубли за вуха, — з усмішкою сварячись пальчиками неслухняним хлопчикам і підбадьорюючи слухняних.

Молоді вчителі «показували себе», проявляючи свою владу коротенькими зауваженнями й доганами та запроваджуючи похвальну дисципліну. І вчительки, і вчителі заклопотано по кілька разів навідувалися до книжкової шафи, що стояла біля кафедри.

Дівчатка теж «показували себе» всякими способами, а хлопчики «показували себе» так старанно, що повітря було сповнене шелестом паперу і мурмотінням голосів.

А над усім цим височіла постать великої людини, котра, сидячи в кріслі, розливала гордовиту суддівську посмішку, так би мовити, гріючись у промінні власної величі, бо суддя теж «показував себе».

Одного лише бракувало містеру Волтерсу для цілковитого блаженства: він прагнув видати комусь біблію в нагороду і похвалитися дивом-дитиною. У декого з учнів було по кілька жовтих квитків, але ніхто не мав їх досить. Даремно директор перепитував найкращих учнів. Він оддав би все на світі, щоб повернути глузд хлопцеві з німецької сім'ї.

І от тієї хвилини, коли його надія вмерла, виходить наперед Том Сойєр і показує цілу купу квитків: дев'ять жовтих, дев'ять червоних та десять синіх і вимагає собі в нагороду біблію.

Неначе грім ударив з ясного неба. Містер Волтерс давно вже махнув рукою на цього хлопця і був певний, що не бачити йому біблії протягом найближчих десяти років. Але не час був розмірковувати. Пред'явлено незаперечні документи, і по них треба платити. Отже, Тома запросили туди, де сидів суддя та інші обранці, і велику новину було проголошено з кафедри. Це була найдивовижніша несподіванка за останнє десятиріччя. Враження вона справила неймовірне. Новий герой піднісся на таку саму височину, як і знаменитий суддя. І тепер уся школа бачила два великі дива замість одного. Всіх хлопців поїдала заздрість. Та найбільше страждали, пізно зрозумівши, ті, що самі допомогли Томові досягти такого великого успіху, продаючи йому квитки за. ті багатства, які він зібрав під час фарбування паркану. І вони зневажали себе за те, що стали жертвами низьких хитрощів цього лукавого змія.

Попередня
-= 10 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар