Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

Усе це дуже прикрасило його, але не радувало. Ніяково йому було від цього вбрання, від цієї чистоти. Він сподівався, що Мері забуде хоч про черевики, але сподіванки ці були марні: Мері помазала черевики, як годиться, салом і принесла йому. Тут терпець Томові урвався, і він почав скаржитись, що його завжди змушують робити те, чого він не хоче. Але Мері лагідно попросила його:

— Будь ласка, Томе… будь же розумненький!

І він, мимрячи щось, узяв-таки черевики. Мері одяглася швидко, і всі троє дітей вирушили до недільної школи, що її Том ненавидів усім серцем, а Сід і Мері любили.

Навчання в недільній школі тривало з дев'ятої до пів на одинадцяту. Потім починалася церковна служба. Сід і Мері завжди з власної охоти лишалися на проповідь. Том теж лишався, але — з іншими, важливішими намірами.

Тверді лави в церкві були розраховані сотні на три відвідувачів. Сама церква була маленькою, непоказною будівлею, з незграбною дзвіницею.

У дверях Том відстав на один крок від своїх і звернувся до одного теж по-святковому одягнутого товариша:

— Слухай, Біле, є в тебе жовтий квиток?

— Є.

— Що ти візьмеш за нього?

— А що ти даси?

— Кусок локриці і риболовний гачок.

— Покажи.

Том показав. Речі були в належному вигляді, і майно перейшло з рук до рук. Потім Том виміняв дві білі мармурові кульки на три червоні квитки і ще пару кульок на пару синіх квитків. Він. зупиняв біля входу інших хлопців і всім пропонував свої скарби в обмін на квитки, різних кольорів. Це тривало десять або п'ятнадцять хвилин. А тоді вже він увійшов до школи разом з юрбою чистеньких і галасливих хлопців та дівчат, підійшов до свого місця і почав сварку з першим же хлопцем, який трапився на дорозі. Втрутився вчитель — суворий, літній чоловік. Але тільки-но він одвернувсь, як Том ударив одного хлопця, ущипнув другого і, коли той обернувсь, уткнув носа в книгу. Через хвилину Том уже вколов шпилькою іншого сусіда, щоб почути, як той зойкне — і знову дістав догану від учителя.

А втім, увесь Томів клас був один в один — галасливі, метушливі хлопці й дівчата. Виходячи відповідати, жоден з учнів ніколи не знав як слід уроків, але йому підказували з усіх кінців.

Сяк-так вони відповідали вчителеві, і кожний діставав свою нагороду — маленький синій квиток. Синій квиток був платою за два біблійні вірші, вивчені напам'ять. Десять синіх квитків обмінювалися на один червоний. Десять червоних квитків дорівнювали одному жовтому. За десять жовтих квитків директор нагороджував учня біблією, що в простенькій палітурці коштувала сорок центів в ті добрі давні часи.

Та чи багато з моїх читачів мали б силу і терпіння вивчити напам'ять дві тисячі віршів, хоч би в нагороду за це їм була обіцяна біблія з малюнками Доре? Проте Мері здобула таким чином дві біблії; для цього їй довелося терпляче попрацювати два роки. А якийсь хлопець з німецької сім'ї навіть чотири чи п'ять. Якось він прочитав підряд три тисячі віршів, не зупиняючись. Але таке напруження спричинилося до сумних наслідків, і від зубріння він став ідіотом. Це було велике горе для шкільного начальства, бо директор завжди в урочистих випадках викликав цього хлопця «ляпати язиком», як казав Том.

Тільки старші учні умудрялись зберігати свої квитки і довго і нудно зубрили, щоб одержати в подарунок біблію. Тому видача таких нагород була не частою і пам'ятною подією. Учень, що одержував біблію, ставав героєм дня. Тому серце кожного школяра негайно спалахувало честолюбством, якого іноді вистачало на цілих два тижні. Можливо, Том не був захоплений духовною жадобою настільки, щоб прагнути цієї нагороди заради неї самої, але, безперечно, останні дні вся його істота горіла від бажання здобути будь-якою ціною славу і блиск.

Тим часом директор вийшов на кафедру, тримаючи молитовник в руках, і заклав вказівний палець між сторінками.

— Увага! — гукнув він.

Коли директор недільної школи виголошує невелику промову, молитовник в його руці така ж необхідна річ, як ноти в руці співака, що стоїть на концертній естраді і співа своє соло, — а для чого йому ноти, ніяк не зрозуміти, бо ні в молитовник, ні в ноти ці мученики ніколи не заглядають.

Директор був плюгавим чоловічком років тридцяти п'яти, стрижений, з цапиною борідкою. Верхні краї його туго накрохмаленого комірця сягали до самих вух, а гострі ріжки стирчали вперед, дістаючи до куточків рота. Цей комірець, схожий на паркан, примушував його дивитися прямо перед собою і повертатися усім тулубом, коли треба було глянути вбік. Підборіддям він спирався на величезний галстук — широкий і довгий, наче банковий білет, з торочкою на кінцях. Носки його черевиків гостро загиналися вгору, як у лижах. Така була тоді мода, і молоді люди терпляче сиділи годинами біля стіни, притиснувши до неї носки свого взуття, щоб вони задиралися вгору. Обличчя у містера Волтерса було серйозне, а серце — щире і чисте. Він так побожно ставився до всього святого, так поважав усе церковне, що коли виступав у недільній школі, його голос лунав зовсім інакше, ніж у будень. Почав директор приблизно так:

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар