Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

— Так… тобто, я так думаю.

— Ти думаєш?

— Так, тітко.

Старенька нахилилася. Том зацікавлено й стривожено спостерігав за її рухами. Занадто пізно він догадався, до чого вона «гне»: з-під ліжка стирчав доказ вини — чайна ложка. Тітка Поллі витягла її звідти і потрясла у нього над головою. Том здригнувся і похнюпився. Тітка Поллі підняла його з підлоги як завжди — за вухо — і боляче стукнула по голові наперстком.

— Ну, сер, поясніть, будьте ласкаві, навіщо ви так мучите безсловесну тварину?

— Я пожалів його і дав ліки, бо ж у нього нема тітки.

— Нема тітки? Дурню! При чому тут тітка?

— Як то — при чому! Коли б у нього була тітка, вона попекла б його тельбухи. Вона випалила б йому всі кишки без жалю… Вона не подивилася б, що він кіт, а не людина…

Тітку Поллі почала мучити совість. Її лікування уявилося їй у новому світі: те, що було жорстоким для кота, могло бути жорстоким і для хлопця. Старенькій стало соромно, і на очах у неї з'явилися сльози. Вона поклала руку йому на голову й лагідно проказала:

— Я ж думала зробити краще, Томе. І це ж пішло тобі на користь.

Том серйозно глянув їй в обличчя. Тільки куточки його рота ледь-ледь здригалися від прихованої усмішки.

— Я знаю, тітонько, що ви хотіли зробити мені добре, але ж і я хотів добра котові. Це було і йому корисно. Я ніколи ще не бачив його в такому веселому…

— Годі, годі, Томе, поки я не розгнівалась знову. Поводься добре, будь розумненький, і тобі не доведеться пити ніяких ліків.

Том прийшов до школи до початку уроків. Усі помітили, що це повторювалось з недавніх пір щодня. І сьогодні, як і завжди цими днями, замість того, щоб гратися з товаришами, хлопець крутився на шкільному подвір'ї, біля воріт. Він одмовився від ігор, говорячи, що нездужає. Та й вигляд у нього справді був поганий.

Він удавав, що дивиться навкруги, а насправді, весь час дивився на дорогу. Поблизу з'явився Джеф Течер, і Том зрадів. Але за хвилину обличчя його знову було оповите смутком. У школі Том не відходив від Джефа ні на хвилину і всіляко намагався навести його на розмову про сестру. Але недогадливий хлопець не розумів натяків. Том увесь час чекав і чекав, підбадьорюючись щоразу, коли в далині з'являлося легеньке пляттячко, і ненавидів ту, кому належало воно, як тільки переконувався, що вона не Беккі. Нарешті платтячка перестали з'являтися, і Том остаточно зажурився. Засмучений увійшов він до порожнього класу і сів на своє місце, щоб мріяти і страждати. В цей час біля воріт майнуло ще одне платтячко, у Тома теленькнуло серце. Мить — і він був уже на подвір'ї, лютуючи, немов індієць: він гукав, реготався, ганявся за товаришами, стрибав через паркан з небезпекою для життя, ходив на голові, — одне слово, робив усякі геройські подвиги і весь час при цьому поглядав убік, чи помічає його Беккі Течер. Але вона, здавалося, нічого не помічала і навіть не дивилася в його бік. Невже вона не помічає його? Том переніс арену своїх подвигів ближче до неї. Він гасав навколо неї з войовничим покликом, зірвав з когось бриль і закинув його на дах, вдерся в юрбу школярів, розкидав їх в різні боки і розтягся на землі перед самим носом у Беккі, мало не збивши її з ніг. Вона відвернулася, задерла носа і сказала:

— Пхі! Деякі люди гадають, що вони дуже гарні… і завжди кокошаться…

У Тома запалали щоки. Він підвівся, і сумний, знищений, відійшов набік.


Розділ тринадцятий

ЗГРАЯ ПІРАТІВ ПІДНІМАЄ ВІТРИЛА


У Тома на душі було похмуро. Він був здатний на все. Хлопець говорив собі, що він самотній, усіма забутий, що ніхто в світі не любить його… Потім, коли люди довідаються, до чого вони його довели, може й пошкодують за ним. Він намагався бути добрим, хорошим, але вони йому не хотіли допомогти. Коли вже їм треба неодмінно спекатися його, то що ж? Він піде, і хай лають його, скільки хочуть. Чому й не лаяти! Хіба самотній, усіма забутий хлопець має право скаржитися? Так, його змусили стати злочинцем… Вибору нема…

З такими думками він дійшов до кінця лугу, коли до нього долетіли звуки шкільного дзвону, який скликав учнів на післяобідні уроки. Він заплакав, подумавши, що ніколи-ніколи більше не почує цього добре знайомого дзвону. Примиритися з цим було важко, але що ж робити? Якщо його відштовхують, кидають напризволяще, треба скоритися, але він прощає їм.

Том заплакав ще дужче.

Саме цієї хвилини він зустрів свого кращого товариша, Джо Гарпера. У нього теж був похмурий вигляд, і в душі, очевидно, визрів великий й гіркий план. Без сумніву, вони являли собою «дві душі з одною думкою». Том витер очі рукавом і повідомив товариша про свій намір іти з дому, де з ним так погано поводяться і де він ні в кому не зустрічає співчуття, — піти і ніколи не повернутися. Наприкінці він висловив сподіванку, що Джо не забуде його.

Попередня
-= 29 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар