Слава ЗСУ!

Але тут виявилося, що Джо і сам хотів просити про те ж саме Тома і шукав його з цією метою. Мати відшмагала Джо за те, що він ніби випив вершки, яких він ніколи й не куштував і нічого про них не знав. Очевидно, що він їй набрид, ну, і вона хоче позбутися його. Коли так, йому нічого не лишається, як тільки здійснити її бажання: він сподівається, що вона буде щаслива і ніколи не пошкодує, що вигнала свого бідолашного хлопця в холодний, бездушний світ, аби він страждав і вмер.

Два хлопці зажурено рушили далі. Вони умовилися стояти один за одного, як брати, і ніколи не розлучатися, поки смерть не визволить їх обох від страждань. Потім вони заходилися викладати свої плани. Джо хотів піти в пустельники, жити в печері, годуючись сухими скоринками, і вмерти від холоду, злиднів і горя. Але, послухавши Тома, він визнав, що злочинне життя має свої переваги, і погодився зробитися піратом.

За три милі від Санкт-Петербурга, там, де річка Міссісіпі досягає більше ніж милю завширшки, є довгий, вузький лісистий острів з піщаною мілиною біля верхів'я — чудове місце для розбійників. Острів безлюдний і лежить ближче до того берега, що заріс густим, майже незайманим лісом, де теж не було жодної людини. Отже, хлопці надумали обрати цей Джексонів острів своїм притулком. Їм і на думку не спало спитати себе, хто буде жертвами їхніх піратських наскоків. Потім вони розшукали Гекльберрі Фінна, і він охоче приєднався до них: Гекові було однаково, яку кар'єру обрати, він був до цього зовсім байдужий. Вони розійшлися, домовившись зустрітися на березі ріки, в затишному місці, на дві милі вище містечка, у свій улюблений час, тобто опівночі. Там стояв невеличкий дерев'яний пліт, який вони вирішили захопити. Кожен мав узяти з собою вудочки й гачки, а також їжу, яку їм пощастить здобути — по змозі найзагадковішим і найтаємнішим способом, як і личить розбійникам. Ще до вечора кожен із них встиг поширити серед товаришів звістку, що незабаром у містечку «щось почують». Усіх, кому дано було цей туманний натяк, просили «тримати язик за зубами і чекати».

Десь коло півночі Том з'явився з великим шматком вареної шинки та ще з деяким провіантом і причаївся в густих кущах на невисокій кручі біля самого берега. З кручі було видно місце, де вони мали зустрітися. Ніч була зоряна і тиха. Могутня ріка лежала внизу, як сонний океан. Том прислухався — анітелень. Тоді він тихо свиснув. Знизу йому відповіли свистом. Том свиснув ще два рази і дістав таку ж саму відповідь. Потім чийсь обережний голос спитав:

— Хто йде?

— Том Сойєр, Чорний Месник Іспанських морів. Назвіть ваші імена!

— Гек Фінн — Кривава Рука, і Джо Гарпер — Гроза Океанів.

Том запозичив ці прізвиська з своїх улюблених книжок.

— Гаразд. Скажіть пароль!

Два хрипкі голоси одночасно прошепотіли в нічній темряві жахливе слово:

— «Кров!»

Том шпурнув згори свою шинку і скотився сам слідом за нею, подерши при цьому і шкіру, і одяг. З кручі можна було зійти на берег чудовою, зручною стежкою, але цій стежці бракувало тих небезпек, які так цінували пірати.

Гроза Океанів теж роздобув чималий шмат свинини і ледве дотяг його до місця, Фінн — Кривава Рука — поцупив десь казанок і цілий пак напівсирого тютюнового листу, а також кілька стеблин маїсу, щоб замінити ними люльки, хоча, крім нього, жоден з піратів не курив і не жував тютюну. Чорний Месник Іспанських морів оголосив, що нічого й думати вирушати в дорогу без вогню. Це була розумна думка: сірники за тих часів були ще мало відомі. Кроків за сто вище по річці хлопці побачили вогонь, що тлів на великому плоту, підкралися до нього і потягли головешку. З цього вони зробили собі цілу пригоду: щохвилини казали «тсс» і прикладали пальці до губ, закликаючи мовчати, хапалися руками за удавані держаки кинджалів і зловісним шепотом наказували один одному, якщо тільки «ворог» ворухнеться, «встромити йому ножа по самий держак», бо «мертвий не викаже». Вони чудово знали, що плотарі пішли до містечка і або сплять, або пиячать, та все-таки їм не було б ніякого виправдання, коли б вони поводились не так, як належить піратам.

Потім вони рушили в дорогу. Том віддавав накази, Гек веслував на кормі, Джо — на носу. Том стояв посередині корабля і, сердито нахмуривши брови, схрестивши руки, командував низьким суворим голосом:

— Вгору проти вітру!.. За вітром!

— Єсть, сер!

— Тримай прямо, прямо!

— Єсть, сер!

— Віддай вітрила!

— Єсть, сер!

Тому що пліт спокійно й рівно плив посередині ріки, всі ці накази давалися тільки про людське око і нічого, власне, не означали.