Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

— Авжеж! Я перша щаслива бачити його, бідолашного сирітку!

І тітка Поллі почала голубити хлопця, і це ще більше засоромило його.

Раптом священик вигукнув щосили:

— Восхвалімо господа за всі його щедроти! Від усього серця заспіваймо йому хвалу!

І всі заспівали. Весело звучав старовинний вдячний гімн, потрясаючи всю церкву, — і Том Сойєр, морський пірат, оглядаючись на товаришів, які заздрили йому, усвідомлював у душі, що це найкраща хвилина в його житті.

Розходячись додому, парафіяни говорили один одному, що хоч їх і обдурили безсоромно, але вони, мабуть, ладні знову пошитись у дурні, аби ще раз почути в такому чудесному виконанні старовинний вдячний гімн.

Цього дня Томові дісталося стільки штовханів і поцілунків, — вони чергувалися з змінами настрою тітки Поллі, — що їх вистачило б на цілий рік, і йому іноді здавалося, що штовхани навіть сильніше, ніж поцілунки, відбивали тітчину любов до нього і подяку богові.


Розділ вісімнадцятий

ТОМ РОЗПОВІДАЄ ПРО СВІЙ ВІЩИЙ СОН


У цьому й полягала велика таємниця Тома: він задумав повернутися додому разом із своїми піратами і бути присутнім на власному похороні. Вони в суботу допливли на колоді до міссурійського берега, вийшли на п'ять-шість миль нижче свого містечка, переночували в сусідньому лісі, вдосвіта пробралися задвірками до церкви і добре виспалися на церковних хорах, серед хаосу поламаних лав.

У понеділок вранці за сніданком тітка Поллі й Мері були надзвичайно добрі до Тома і охоче задовольняли всі його бажання. Розмов за столом було багато — далеко більше, ніж завжди. І тітка Поллі між іншим сказала:

— Бачиш, Томе, це може й дуже цікаво — примусити всіх мучитись майже цілий тиждень, аби тільки вам, хлопцям, було весело; але мені дуже сумно, що в тебе таке зле серце і що ти так мало мене любиш. Якщо ти міг перепливти річку на колоді, щоб бути присутнім на власному похороні, ти міг би завітати й додому, щоб дати мені якийсь знак, що ти не вмер, а тільки втік.

— Так, ти міг би зробити це, Томе, — додала Мері. — І я думаю, що ти зробив би, якби подумав про це.

— Правда, Томе? Зробив би? — спитала тітка Поллі, і з її обличчя було видно, що їй дуже хочеться, щоб це було саме так. — Ну, скажи, надіслав би ти звістку, якби це спало тобі на думку?

— Я… не знаю… Це ж зіпсувало б усю нашу гру.

— Ох, Томе, а я сподівалась, що ти хоч трохи любиш мене! — зажурено сказала тітка Поллі, і від її тону хлопцеві стало ніяково. — Якби ти хоч трохи подумав про це, — не кажу вже — зробив…

— Ну, тітко, це ще нічого, — заступилася Мері. — Адже Том такий божевільний; він завжди квапиться, йому ніколи думати.

— То ще гірше! Сід подумав би. Сід прийшов би і сказав би, що він живий. Ох, Томе, колись ти пошкодуєш, що не старався хоч трохи любити мене. Пошкодуєш, але буде пізно.

— Ну, годі, тітонько, ви ж знаєте, що я люблю вас, — сказав Том.

— Я знала б краще, коли б це було хоч трохи видно з твоїх вчинків.

— Я, тітко, дуже шкодую, що не подумав про це, — сказав Том спокутливим тоном. — Зате я принаймні бачив вас уві сні. Хіба ж це нічого?

— Правда, це не так багато: адже і кішка іноді може уві сні щось побачити; а все ж таки краще, ніж нічого.

— Що ж тобі снилося?

— А ось що. У середу ввечері мені снилося, що ви сидите отам біля ліжка, а Сід коло дерев'яного ящика, а Мері біля нього…

— Що ж, ми так і сиділи. Ми завжди так сидимо. Я рада, що ти хоч трохи згадав про нас уві сні.

— І ще мені снилося, що мати Джо Гарпера була тут.

— А вона ж таки справді була тут! Що ж тобі ще снилося?

— О, багато чого! Але тепер це як у тумані.

— Ну, спробуй пригадати! Можеш?

— Ще мені снилося, що вітер, вітер потушив…

— Пригадай, Томе! Вітер щось потушив… Що ж він потушив?

Том притиснув пальці до лоба, ніби дуже замислившись, і після хвилини тривожного чекання сказав:

— Пригадав! Пригадав-таки! Вітер потушив свічку.

— Боже мій! Далі, Томе, далі!

— Чекайте, дайте пригадати… Ага, ви сказали, ніби вам здається, що ці двері не зачинені.

— Так самісінько я і сказала. Пам'ятаєш, Мері? Ну, далі!

— А потім… а потім… Ну, я не зовсім певний, але мені здається, ніби ви послали Сіда, щоб він… щоб він…

— Ну? Ну? Куди послала Сіда? Куди? Куди?

— Ви послали його… ви…. о, ви послали його… зачинити двері.

— О, боже мій! В житті своєму не чувала нічого подібного! От і не вір після цього снам. Зараз же побіжу розказати про це місіс Сіріні Гарпер. Подивимось, чи буде вона після цього плести всякі дурниці про забобони. Розказуй же, Томе, що було далі!

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар