Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

— О, тепер, тітко, я все бачу виразно, як ясного дня! Потім ви сказали, що я не поганий, а тільки… пустун і шибайголова і що з мене нічого питати, бо я винуватий не більше, ніж… лоша, чи що…

— Так, так, я так і сказала. Ох, ти, господи! Ну, що ж далі, Томе?

— Потім ви заплакали.

— Саме так. Заплакала, і не перший раз. А потім?

— А потім і місіс Гарпер заплакала і сказала, що Джо теж хороший… і як їй шкода, що вона побила його за вершки, які вона сама ж і вилила.

— Томе, дух божий зійшов на тебе! То був віщий, пророчий сон! Господи, боже мій! Розказуй далі!

— А потім Сід сказав… він сказав….

— Я, здається, нічого не говорив, — сказав Сід.

— Ні, Сіде, ти говорив, — сказала Мері.

— Помовчіть, і не заважайте Томові! Що він сказав, Томе?

— Він сказав… що сподівається, що на небі мені буде краще, ніж тут, на землі. Але, коли б я був краще поводився…

— Чи ви чуєте? Це ж достеменні його слова.

— І ви йому веліли мовчати.

— Слово честі, веліла. Ні, тут був ангел. Це ангел усе зробив!

— Потім місіс Гарпер говорила про те, як Джо стріляв з пістолета, а ви їй розповіли про кота Пітера і про «болевгамовувач».

— Справді! Справді!

— А потім ви довго говорили, як нас шукали в річці… і що в неділю по нас правитимуть панахиду. А потім ви з місіс Гарпер стали обійматися і плакати, а після того вона пішла…

— Саме так воно й було. Вірно це, як те, що я сиджу на цьому місці! Якби ти сам усе бачив і чув своїми вухами, Томе, ти не міг би розповісти докладніше. Ну, а потім що було?

— Мені здається, що потім ви молилися за мене… і я бачив вас і чув кожне ваше слово. І ви лягли спати, а мені стало вас так жаль, що я взяв і написав на шматку кори: «Ми не вмерли, ми тільки втекли і стали піратами» і поклав кору біля свічки; і такі ви добрі були уві сні, що я підійшов, схилився і поцілував вас у губи.

— Справді, Томе, справді? Ну, за це я тобі все прощаю.

І вона схопила Тома в обійми й стиснула його так, що він відчув себе останнім негідником.

— Це було дуже мило, хоч це був тільки… сон, — зазначив Сід, ніби сам до себе.

— Мовчи, Сіде! Людина робить уві сні те саме, що вона зробила б і наяву. Ось тобі велике яблуко, Томе! Я зберегла його на той випадок, коли ти знову повернешся додому. А тепер ідіть до школи… Дяка богові, що він зглянувся на мене і повернув мені тебе, бо він милосердний і довготерпеливий і, коли він бачить, що хтось заслуговує на ласку, тому він дарує її на цьому і на тому світі… Йдіть же до школи, Сіде, Мері, Томе, ідіть мерщій, бо ви забарилися…

Діти вирушили в школу, а старенька пішла до місіс Гарпер розповісти дивовижний сон свого племінника і посміятися з її невір'я в чудеса. Сід визнав за краще не висловлювати того, що він думав, ідучи з дому. А думав він ось що:

«Тут щось не те. Хіба можна бачити такий довгий і доладний сон — без єдиної помилки?»

Яким героєм став тепер Том! Він не стрибав і не крутився, а поводився з гідністю, як і личить піратові, що почуває на собі всі погляди людей. І, справді, це було так: він намагався вдавати, ніби не помічає поглядів юрби і не чує шепоту, але в душі він був дуже радий. Менші хлоп'ята бігали за ним слідом, пишаючися з того, що їх бачать разом з ним і що він дозволяє їм бути біля себе, ніби він барабанщик на чолі процесії або слон на чолі звіринця, що вступає до міста, його однолітки вдавали, ніби нічого не знали про його відсутність, а все ж таки страшенно заздрили йому. Вони віддали б усе на світі, щоб мати таку смагляву шкіру і блискучу славу, але Том не зрікся б ні того, ні другого, навіть коли б йому запропонували натомість цілий цирк.

У школі учні так пишалися ним і Джо Гарпером, і в їхніх очах було видно таке промовисте захоплення героями, що ті стали нестерпно задаватися. Вони почали розповідати свої пригоди школярам, які жадібно прислухалися до кожного їхнього слова, але саме тільки почали: з такою багатою фантазією, як у них, можна було вигадувати без кінця дедалі нові подвиги. Коли ж, нарешті, герої витягли з кишень свої люльки і заходилися пихкати ними з байдужим виглядом, вони досягли вершин пошани.

Том надумав, що тепер він може обійтися без Беккі Течер. З нього досить слави. Він житиме задля слави. Тепер, коли він такий славетний, Беккі, може, й побажає миритися. Ну, і гаразд! Вона побачить, що він може бути так само байдужий і холодний, як і дехто. Але ось і вона. Том удав, ніби не помічає її. Він одійшов убік і пристав до купки хлопчиків та дівчаток, де негайно зав'язалася розмова. Незабаром Том побачив, що Беккі весело бігає туди й сюди, обличчя її палає, очі виблискують, — вона нібито цілком захопилась погонею за подругами і верещить щоразу, як їй удається спіймати одну з них. Але разом з тим він помітив, що вона намагалася весь час бути ближче до нього і, очевидно, стежила за ним. Це дуже тішило його честолюбність, але він і далі вдавав, ніби не помічає її. Тоді вона облишила бігати за дівчатками і почала нерішуче походжати, час од часу зітхаючи і потай поглядаючи на Тома. Раптом вона помітила, що Том найчастіше звертається до Еммі Лоренс. Все в ній затремтіло. Вона спробувала відійти, але ноги зрадили її і привели до купки хлопчиків і дівчаток. Вона вдавано весело звернулася до одної з подруг:

Попередня
-= 42 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар