Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пригоди Тома Сойєра

— Ну, Мері Остін, погана ти дівчинка! Чому ти не прийшла в недільну школу?

— Я була. Хіба ти не бачила мене?

— Та ну! Не бачила. Де ж ти сиділа?

— Я була в класі міс Пітере, де й завжди буваю. А я тебе бачила.

— Невже? От дивно, що я тебе не помітила. А я хотіла сказати тобі про пікнік[10].

— Ах, це цікаво! А хто влаштовує пікнік?

— Моя мама для мене.

— Ах, чудово! Я сподіваюсь, вона запросить мене?

— Ну, звичайно, запросить. Адже ж пікнік — для мене. Кого я захочу, того й запрошу. І тебе запрошу, неодмінно.

— Це дуже мило! А коли це буде?

— Та незабаром. Мабуть, на канікулах.

— От весело буде! Ти запросиш усіх дівчат і хлопців?

— Так, усіх, хто приятелює зі мною… або хоче приятелювати.

І вона потай, краєчком ока, глянула на Тома, але Том саме в цей час розповідав Еммі Лоренс про жахливу бурю на острові і про те, як блискавка розбила великий платан на друзки саме тієї хвилини, коли він стояв за три кроки.

— А мені можна прийти на пікнік? — спитала Грессі Міллер.

— Можна.

— А мені? — спитала Саллі Роджерс.

— Можна.

— І мені теж? — сказала Сузі Гарпер. — І Джо можна?

— Можна.

І так усі запитували те ж саме, і всі радісно плескали в долоні, діставши згоду, і, нарешті, всі були запрошені, крім Тома і Еммі.

Але Том байдуже відійшов, не перериваючи розмови, і повів за собою Еммі. У Беккі тремтіли губи, сльози виступили на очах, але вона приховала своє роздратовання під удаваними веселощами і говорила далі. Проте в неї пропав усякий інтерес до пікніка та й до всього іншого на світі. Беккі поспішила відійти од подруг, сховатись і як слід поплакати на самоті, а потім сиділа там ображена й похнюплена, поки не подзвонили на урок. Тоді вона встала, труснула косами і, гнівно виблискуючи очима, сказала, що тепер вона знає, що робити.

На перерві Том балакав і далі з Еммі Лоренс, втішаючись своїм тріумфом. Він навмисне пішов розшукувати Беккі, щоб іще подражнити її. Том побачив її на невеликій лавочці за школою, і настрій його зіпсувався. Вона сиділа поруч з Альфредом Темплем. Обоє вони уваж¬но розглядали книжку з малюнками і настільки захопилися, що, здавалося, нічого не помічали довкола. Голови їх мало не торкались одна одної. Ревнощі охопили Тома. Він почав ненавидіти себе за те, що відкинув запропонований йому Беккі шлях до замирення. Том називав себе дурнем і всіма лайливими прізвиськами, які тільки міг придумати тієї миті. Він мало не плакав. Еммі з щасливим виглядом цокотіла, бо серце її весело співало, але Томові немов заціпило. Він не слухав її, і коли вона зупинялася, чекаючи відповіді, він тільки бурмотів щось невиразне, іноді зовсім не до речі. Весь час він намагався підійти до тієї лавочки, де сиділа Беккі, щоб на власні очі спостерігати це обурливе видовище. Його вабило туди мимоволі. Він майже божеволів, коли бачив, що Беккі Течер навіть і не підозріває, що він існує на світі. Та вона бачила його і почувала, що виграє битву, і була рада, що Том страждає, як страждала недавно вона. Веселе базікання Еммі стало йому нестерпним. Том натякав їй, що він має всякі справи, що йому треба десь побувати, що він і без того запізнився, але даремно — дівчинка щебетала, як пташка. Том подумав. «Ох, невже ж я ніколи не здихаюсь її?» Нарешті він заявив, що йому треба йти, — і якнайхутчіше. Еммі простодушно сказала, що після уроків чекатиме його тут-таки поблизу, і за це вій зненавидів її.

«І хоч би хто інший, — думав Том, зціпивши зуби, — тільки б не цей франтик із Сент-Луї, який гадає, що він так шикарно одягнений і що в нього такий аристократичний вигляд. Ну, начувайся! Я налупцював тебе першого ж дня, як ти з'явився до нашого міста, і я, містер, відлупцюю тебе знову. Почекай, я тебе піймаю! Я тобі…»

І Том, щоб утішити себе, змахував кулаками, брикався, ніби бив удаваного ворога: «Ось тобі! Ось тобі! Що, дістав? Досить з тебе? Ну, це тобі добра наука!» Удавана бійка закінчилася цілковитою перемогою Тома.

О дванадцятій годині Том утік додому. Надто вже неприємно йому було бачити, яка вдячна й щаслива Еммі, і, крім того, страждання ревнощів дійшли у нього до останньої межі. Беккі знову розглядала малюнки з Альфредом. Час минав, а Том не повертався, щоб страждати, і їй стало нецікаво. Малюнки набридли їй, вона стала серйозною і неуважною, потім сумною. Два чи три рази вона насторожувалася, надіючись вловити знайомі кроки, але її сподівання були марні: Том не з'являвся. Зрештою вона відчула себе зовсім нещасною і шкодувала, що зайшла в своїй помсті так далеко. Бідолашний Альфред, помітивши, що вона невідомо чому перестала звертати на нього увагу, безнастанно вигукував: «Ось гарненький малюночок! Глянь сюди!» Нарешті дівчинці терпець урвався, і вона крикнула: «Ох, не чіпай мене! Набридли твої малюнки!»


  10 Пікнік — прогулянка за місто.

Попередня
-= 43 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 169.

Останній коментар

Мія 22.02.2022

Вав дуже класно


марія 22.02.2022

клас


Admin 01.02.2021

коментарі з матюками будуть видалятись


Додати коментар