Слава ЗСУ!

- І давно він там? — спитав він.

— О, вже багато місяців. Його засудили на довічне ув'язнення. Він не вийде звідти і після смерті, бо його поховають на тюремному кладовищі. [94]

— Так і моїм батькам судилося довічно бути в неволі. На волю вони теж не вийдуть і після смерті, бо загребуть їх у яму в парку правителя.

Ведмедик тяжко зітхнув.

— Що ж, коли хочете, давайте і справді станемо друзями, — згодився він. — Та в нас і нема ніяких причин ворогувати. Мій прадід, славетний Ведмідь Бурмило, розповідав мені, що чув від своїх предків, як то мирно жили всі за стародавніх часів. Люди і ведмеді були друзями, і ніхто не робив нікому зла.

— Ті звичаї ще можуть відродитися, — промовив Цибуліно. — Коли-небудь усі знову стануть друзями. Люди і ведмеді стануть чемними, ввічливими і при зустрічі будуть скидати один перед одним капелюха.

Ведмедик замислився.

— Тоді й мені доведеться купити собі якийсь капелюх. Бо у мене немає,

Цибуліно весело розсміявся:

— Та ні! Це тільки так говориться. А ви можете вітатися по-своєму, кланятися або гарненько махати лапою.

Ведмедик граціозно вклонився і помахав лапою. Це так здивувало майстра Виноградинку, що він схопив шило і став чухати собі потилицю.

— Уперше в житті бачу такого чемного ведмедя! — розгублено промовив він.

Синьйор Горох за адвокатською звичкою не повірив у цю чемність.

— Щось не дуже я цьому вірю, — застеріг він друзів. — Ведмідь може обдурити.

Але Цибуліно з ним не згодився, відгорнув набік вогнище, і Ведмідь пройшов до печери, не обсмаливши свого кожуха. Цибуліно відрекомендував його всім присутнім як свого друга. Скрипаль Груша саме полагодив свою скрипку і тут-таки дав концерт на честь нового знайомого.

Ведмедик люб'язно згодився потанцювати під його музику, і вони дуже приємно провели цей вечір.

Коли Ведмедик побажав усім на добраніч, щоб іти додому спати, Цибуліно вийшов його провести.

Він не мав звички багато говорити про свої нещастя. Така вже була в нього вдача. Але в цей вечір багато про [95] них думав і зажурився. Цього вечора знов і знов згадував він свого бідолашного батька, і йому захотілося поділитися з Ведмедиком своїм горем.

— Як там живуть у неволі наші батьки? — сумно зітхнув він.

— Про своїх я знаю, — відповів Ведмедик. — Я ніколи не був у місті, але мій приятель Зяблик частенько туди літає і приносить звістки від моїх тата й мами. Каже, що вони день і ніч не сплять, а тільки мріють про волю. А я й не знаю, що таке воля. Краще б вони про мене думали. Адже я їхній син.

— Воля — це означає жити без хазяїв, — пояснив Цибуліно.

— Та правитель не дуже злий господар. Зяблик розповідав, що моїх тата й маму годують досхочу і вони навіть розважаються, дивлячись на людей, які день у день вештаються біля клітки. Правитель зі своєї ласки помістив їх там, де можна бачити багато-багато людей. А проте вони хотіли б повернутися до лісу. Та Зяблик каже, що це неможливо, бо їхню клітку зроблено із дуже міцних залізних ґрат.

Цибуліно тільки зітхнув.

— Про це і я знаю. Коли я ходив до тюрми на поба-чення з татом, я дуже уважно оглядав мури і зрозумів, що звідти втекти неможливо. І все ж я пообіцяв моєму таткові рано чи пізно звільнити його. І коли буду готовий, спробую.

— Бачу, що ти — хоробрий хлопчик, — сказав Ведмедик. — Я і зараз готовий іти визволяти моїх рідних, та не знаю дороги до міста. Боюсь заблукати.

— Слухай-но, — раптом спинив його Цибуліно, — ніч тільки почалася. Якщо ти згоден повезти мене на спині, то ще до півночі ми будемо в місті.

— А що ти там робитимеш? — тремтячим голосом запитав Ведмедик.

— Знайдемо твоїх рідних. Може, і мені пощастить побачити мого тата.

Ведмедика не треба було просити двічі: він присів, Цибуліно скочив йому на спину, і вони помчали до міста.

Цибуліно вказував шлях: [96]

— Праворуч! — командував він. — Ліворуч! Туди, поза тим будинком! Тихіше, ось міська брама. До зоологічного саду — туди! Обережно, потихеньку!

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

Тюлень — базіка язикатий

У зоологічному саду стояла глибока тиша. Сторож спав у загороді для слонів, поклавши собі під голову кінець слонячого хобота. Спав він так міцно, що не прокинувся, коли Цибуліно з Ведмедиком тихенько постукали у ворота.

Слон обережно переклав голову сторожа на купку соломи, простяг хобота до воріт, відімкнув і стиха пробурмотів:

— Увійдіть…

Двоє друзів озираючись увійшли.

— Доброго вам вечора, синьйоре Слон, — чемно привітався Цибуліно. — Пробачте, якщо ваша ласка, що ми турбуємо вас у таку пізню годину.