Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— А тепер давайте думати, що далі робити. Бігти з кліткою в зубах — то не вихід. Рано чи пізно люди побачать і таки одберуть. Треба якось клітку відчинити. Я б спробував відімкнути замок дзьобом. Я колись таке робив, але дуже маленький замочок — не вийде. Знаєте що — почекаємо до ранку, а вранці я пораджуся з горобчиком Чиком Чирикчинським. Він дуже меткий, цей горобчик. Він щось обов'язково придумає.
— Ну що ж — давайте! — погодився Грай.
І Ціві-Тівік теж, звичайно, погодився. А що йому було робити.
До пізньої ночі гомоніли друзі. А потім поснули.
Вранці журавлик одразу ж полетів на дах до Чика Чирикчинського. Розказав йому все і попросив поради.
— Треба спершу подивитися, що і як, — поважно сказав Чик Чирикчинський.
Полетіли вони в будиночок. Журавлик познайомив Чика Чирикчинського з Граєм і з Ціві-Тівіком.
Горобець з усіх боків обдивився клітку, помацав дзьобом дротини, замочок і сказав:
— Так-так! Зрозуміло! Замочок без ключа дзьобом не відчинити — це факт. Але стривайте! Є у нашому будинку особа, в якої дзьобище, — гвіздки запросто перекусює, не те що дротини. Це мадам Какаду
— Так давай її попросимо, давай! — радісно вигукнув журавлик.
— Легко сказати попросимо, — зітхнув Чик Чирикчинський. — А як? Вона ж іноземка. З Австралії привезена. Ні бельмеса по-нашому не розуміє. Для розмови з нею перекладача треба, — горобець задумався. — А що, як попросити Шпака Шпаченка. Він бував за кордоном, мусить знати іноземні мови. Летимо до нього!
Шпак Шпаченко сидів на тичці біля входу в шпаківню і співав пісню кенаря Канарейченка (шпаки, як ви, певно, знаєте, вміють наслідувати голоси всіх пташок):
До-ре-мі-фа-соль-ля!..
Тьох! Тьох! Тьох!
Сіяли квасолю,
А вродив горох.
Шпак Шпаченко не вагався ні хвилини:
— Справа така благородна, що відмовитися не можу.
Полетіли вони втрьох до мадам Какаду. Побачитися з нею було неважко, оскільки ЇЇ клітка стояла на балконі.
Мадам Какаду, схопившись лапами за кільце, висіла в клітці догори хвостом — робила гімнастику йогів.
— Хау ду ю ду[1], мадам Какаду! — гречно привітався Шпак Шпаченко.
— Оу! Вері вел![2] — усміхнулася радісно мадам Какаду (вона давно ні з ким не говорила рідною англійською мовою).
Шпак Шпаченко тут же швидко заджерготав їй щось таке, чого вже ніяк не могли второпати ні журавлик, ні Чик Чирикчинський.
Мадам Какаду, перевернувшись хвостом донизу, тільки покивувала своїм величезним білим чубом і, раз у раз роззявляючи дзьоба, скрикувала:
— Оу! Йєс!.. Иєс!.. Оу!..[3]
Коли Шпак Шпаченко закінчив, заджерготіла вона.
Шпак Шпаченко обернувся до журавлика і Чика Чирикчинського і переклав:
— Мадам Какаду сказала, що вона, звичайно, з радістю допоможе, але для цього треба одчинити її клітку, а хазяїна нема дома. Він прийде з роботи тільки ввечері. Доведеться зачекати.
— Ой! Це ж так довго! — скрикнув журавлик. — А чи не можна, щоб я відчинив клітку?
Шпак Шпаченко і мадам Какаду знову заджерготали, і Шпак Шпаченко переклав:
Мадам Какаду не хотіла б ображати хазяїна. Вона його дуже поважає. Але якщо ти обіцяєш потім знову замкнути клітку, щоб хазяїн нічого не помітив, тоді можна.
— Обіцяю, звичайно! — сказав журавлик і тут же почав дзьобом одчиняти клітку папуги. Довелося поповозитися — клітка була велика і засув на дверцятах досить міцний. Та нарешті дверцята відчинилися, і мадам Какаду вийшла на балкон.
Не гаючи часу, вони полетіли звільняти чижика.
Клац! Клац! Клац! Клац! — легко, наче лускаючи насіння, перекусила мадам Какаду дротинки, зробила отвір, і Ціві-Тівік вилетів на волю. Ох, як же він запурхав-заметушився по кімнаті, перелітаючи від одного до другого, обіймаючи всіх крильцями і цілуючи дзьобом!
Ціві-тіві!
Ой, спасибі!
Ой, спасибі
Вам усім!.. —
не знаходячи слів, схвильовано дякував він своїм рятівникам. Він переживав одну з найбільших радостей на землі — радість визволення з неволі.
І чи не так само радів журавлик. Бо відомо, що теж одна з найбільших радостей на землі — це ділити радість справжнього друга.
— Ну, а тепер — додому! — сказав журавлик.
Гран лишився чекати у дворі, а вони всі полетіли проводжати мадам Какаду. Замкнули клітку, попрощалися, подякували і полетіли до Грая.
