Слава ЗСУ!

— Летіть сюди! — гукнув Грай з глибини двору. Він стояв над відчиненим каналізаційним люком.

Звідти чувся відчайдушний нявкіт і жалібна пісня кота Мордана:

Нявву-ня-ав! Нявву-ня-ав!

Ой, пропав я, пропав!

Ні за цапову душу

Я загинути мушу!

Ой, боюся!

Боюся!

Ой, рятуйте!

Клянуся,

Що, коли не загину,

Хуліганити кину!

Валер'янку забуду!

Ой, я більше не буду!..

Ой, витягніть мене звідси хто-небудь швидше!

Пропадаю… Навву-нявв!..

Виявляється, вчора ввечері, тікаючи, він вгнався у відчинений каналізаційний люк.

— Витягнемо хулігана? Як-не-як жива душа, — схиливши голову набік, сказав Грай (добрий він усе-таки був собака).

— Давайте! — підтримав журавлик.

— Може, справді тепер виправиться, — погодився Чик Чирикчинський.

— Авжеж! Авжеж! — радісно підхопив Ціві-Тівік (він готовий був зараз рятувати і визволяти весь світ).

— Я на одному балконі бачив міцну мотузку, — сказав Шпак Шпаченко. — Тільки ми, дрібнота, не подужаємо. Хіба що журавлик…

— А ми допоможемо! — вигукнув Ціві-Тівік.

Полетіли вони на балкон. Принесли мотузку.

Взяв Грай один кінець мотузки в зуби, другий кінець кинув у люк.

Витягли Мордана. Виліз він, брудний, жалюгідний, нещасний. Крізь сльози подякував і пошкандибав, зігнувшись, геть.

— Кожного хулігана рано чи пізно жде неминуча розплата, — сказав Грай.

— Ну, тепер уже — в путь! — сказав журавлик.

Подякували вони Шпаку Шпаченку за допомогу,

попрощалися. А Чик Чирикчинський сказав:

— А я вас за місто проведу.

І полетів з ними.

По дорозі до них стали приєднуватись інші горобці. І скоро за ними летіла вже ціла хмара горобців. Усі раділи, що журавлик таки знайшов свого друга чижика, і цвірінькали так голосно, що перехожі зупинялися і здивовано дивилися їм услід.

Тільки на околиці, десь біля Борисполя, горобці попрощалися й полетіли назад — до Києва.

РОЗДІЛ XI

Останній, заключний, в якому є сподіванки і несподіванки, і радість, і сльози, і зустрічі, і прощання…

Грай біг по дорозі, а чижик з журавликом летіли над ним. Настрій у них був чудовий, і вони дзвінко співали в небі:

Нам весело,

Нам радісно,

Як не було нікому!

Ми летимо,

Ми летимо,

Ми летимо додому!

А Грай на бігу підспівував їм знизу:

Гав-гав!

Гав-гав!

І я скажу:

Гав-гав!

Додому

Я біжу,

Хвостом —

Гав-гав! —

Метляю,

Бо гарний настрій

Маю!..

Снідали і відпочивали вони разом. Ночували теж — чижик і журавлик на дереві, Грай під деревом.

Ніяких особливих пригод у дорозі з ними не сталося, і на третій день вони благополучно прибули додому.

Першим, хто зустрів їх, була сорока Скрекекулія. Вона прилетіла їм назустріч і зняла такий гвалт, що вони спершу навіть перелякались:

Скре-ке-ке! Скре-ке-ке!

Ой, тут сталося таке!

Ой, тут сталося таке!

Скре-ке! Скре-ке! Скре-ке-ке!..

І, лише накричавшись досхочу, розповіла новини. Виявляється, професора Кваквакум а позбавили вченого ступеня, професорського звання і перевели на посаду звичайної старої жаби.

Оце була новина!.. Всім новинам новина!..

А було так.

Після того, як журавлик поїхав у Київ, мама-журавлиця, звичайно, дуже хвилювалася. Тато-журавель як міг її заспокоював, але без успіху. Нарешті мама-журавлиця не витримала і пішла до професора Кваквакума на пораду.

— Шановний Жабурине Жабуриновичу, — вклонилася вона. — Дуже вас прошу. Гляньте, будь ласка, у Книгу Джерел. Може, там написано, де зараз мій синочок.

Пірнув професор Кваквакум на дно, цілу добу не з'являвся, потім виліз, надувся, золоті окуляри поправив, скривився:

— Кепські справи! — плямкнув. — Вашого синочка вже й на світі нема. Поганий у нього був характер. Впертий і легковажний. З таким характером довго не живуть. Забудьте про нього. Заводьте собі нових дітей.

Вдарила крилами об поли мама-журавлиця. Та в сльози.