Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Ніхто насправді не знає, що тієї миті думав собі Боррос Баратеон. Свідчення тих, хто там стояв, вельми відрізняються одне від одного. Хтось каже, що його вельможність зачервонівся лицем і збентежився, наче законна дружина заскочила його у ліжку з іншою жінкою. Інші твердять, що Боррос мав вигляд вдоволений і пихатий, бо марнославству князя лестило, коли підтримки його дому шукали відразу і король, і королева.

Та щодо слів і вчинків князя Борроса серед свідків незгоди нема. Не надто знаючись на літерах, він віддав листа королеви маестрові, а той зламав печатку і прошепотів зміст послання у вухо його вельможності. Обличчя князя Борроса похмуро скривилося. Він попестив бороду, насупив брови на Люцериса Веларіона і мовив:

— А якщо я виконаю прохання твоєї матері, то котру мою дочку ти візьмеш собі за дружину? Га, хлопче? — І махнув рукою на чотирьох своїх доньок. — Осьде вони, обирай!

Принц Люцерис зашарівся.

— Ясний пане князю, сам я не вільний одружуватися, — відповів він. — Мене заручено з сестрою в перших, Раеною.

— Ти ба! Чомусь я так і гадав, — мовив князь Боррос. — То лети додому, щеня, і перекажи своїй сучці-матері, що князя Штормоламу не прикликають до себе, наче собаку, щоб з власної примхи напускати на ворогів!

Принц Люцерис вислухав, обернувся і хотів був вийти з Круглої Палати. Але принц Аемонд вийняв меча і гукнув до нього:

— Ану стій, Моцику!

Принц Люцерис згадав обітницю, яку він дав своїй матері, й відповів:

— Я не битимуся з тобою. Я прибув сюди послом, а не воїном.

— Ти прибув сюди боягузом та зрадником! — лютував принц Аемонд. — І за це ти, Моце, віддаси мені своє життя!

Почувши таке, князь Боррос занепокоївся.

— Ні, не тут! — загарчав він. — Це посол. Під моїм дахом я не дозволю проливати кров посла.

Його сторожа стала між принцами і супроводила Люцериса Веларіона геть з Круглої Палати до замкового дворища, де дракон Арракс сидів навпочіпки під дощем і чекав на повернення наїзника.

Аемонд Таргарієн скривив вуста з люті й обернувся до князя Борроса, прохаючи дозволу піти. Володар Штормоламу знизав плечима і відповів:

— Іди собі. Що ти робитимеш не під моїм дахом — до того мені байдуже.

Його лицарі розступилися, і принц Аемонд кинувся до дверей.

Знадвору вирувала буря. Замком котився грім, злива спадала згори суцільним полотном, сліпила очі; час від часу яскравіше за день спалахували велетенські біло-блакитні блискавки. Навіть драконові незатишно у польоті за такої страшної негоди. Арракс саме намагався якось втриматися у повітрі, коли принц Аемонд видерся на Вхагар і кинувся за ним. У ясному небі принц Люцерис, напевне, зумів би втекти від погоні, бо Арракс був молодший та жвавіший… але ж небо вкрила пітьма, і сталося так, що дракони перестріли один одного над затокою Човнозгубою. Глядачі на мурах замку бачили віддалені спалахи полум’я і чули вереск, гучніший за грім. Потім двоє чудовиськ зчепилися у обіймах, а навколо них зміїлися блискавки. Вхагар уп’ятеро переважала розмірами свого ворога і була загартована у сотні битв. Надто нерівна сутичка, навряд чи гідна зватися битвою, довго тривати не могла.

Скоро Арракс упав з неба зламаний та скалічений, і його ковтнули буремні води затоки. Голову з шиєю викинуло на скелі попід Штормоламом за три дні по тому на жирну тризну крабам та мартинам. Туди ж вимило і мертве тіло принца Люцериса.

З його смертю війна круків, посольств та шлюбних угод скінчилася. І розпочалася війна вогнем та кров’ю.

V. Король-Берег

Коли королева Раеніра на Дракон-Камені дізналася про смерть Люцека, то впала додолу і зомліла. Молодший брат Люцека, Джофрі (Джак тоді ще не повернувся зі своєї подорожі на північ), дав страшну клятву помститися принцові Аемонду та князеві Борросу. Якби не втручання Морського Змія та принцеси Раеніс, малий тоді ж таки скочив би на свого дракона і ринув у небо.

Поки чорна рада сиділа і мудрувала, як ударити у відповідь, з Гаренголу прилетів крук.

— Око за око, син за сина, — писав принц Даемон. — Люцерис не залишиться без відплати.

Замолоду обличчя та сміх Даемона Таргарієна знав кожен гаманоріз, кожна хвойда і кожен шахраюватий гравець у кості з Блошиного Подолу. Принц і досі мав друзів у найбридкіших кишлах Король-Берега та чимало прихильників серед золотокирейників. При дворі їх теж було декілька, невідомих ані королю Аегону, ані Правиці, ані королеві-удовиці. Таємні союзники принца сиділи навіть у зеленій раді… а ще був один спритний посередник, один любий друг, якому він особливо довіряв — той знав усі шинки та щурячі нори у тіні Червоного Дитинця незгірш від самого Даемона за колишніх часів і умів ходити найтемнішими тінями міста всюди, де бажав. Саме до нього, схожого видом на бліду смерть, звернувся принц відомими лише йому таємними шляхами, щоб привести у дію жахливу помсту.

Попередня
-= 10 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!