Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Раеніра вислухала умови у кам’яній тиші, а тоді спитала Орвила, чи той пам’ятає її батька, короля Візериса.

— Звісно ж, пам’ятаю, ваша милосте, — відповів маестер.

— Тоді ви зможете нам сказати, кого покійний король назвав своїм спадкоємцем та наступником, — правила далі королева, гордовито піднявши голову в короні Старого Короля.

— Певно ж, вас, ваша милосте, — відповів Орвил.

Раеніра кивнула і мовила:

— Ви щойно власним язиком визнали, що саме я є вашою законною королевою. То навіщо ви служите моєму зведеному братові-самозванцеві? Перекажіть йому, що я отримаю або свій престол, або його голову.

З цим королева і відпустила послів.

Аегон II був молодиком двадцяти двох років, швидким на гнів і повільним на прощення. Відмова Раеніри скоритися його владі розпалила в ньому лють.

— Я обіцяв тій шльондрі почесний мир, а вона плюнула мені в очі! — оголосив король. — Те, що станеться далі, ляже виною на її власну голову!

З цих слів розпочався справжній «Танок драконів». Кораблі Морського Змія вийшли у море з Короба та Прянища на острові Плавень, зачинили Гирло і придушили усю торгівлю з Король-Берегом. Скоро по тому Джакаерис Веларіон вилетів на північ верхи на своєму драконі Вермаксі, а його брат — на південь верхи на Арраксі. Принц Даемон рушив Караксесом на Тризуб.

Гаренгол вже одного разу показав себе вразливим з неба — коли його сплюндрував і захопив сам Аегон Дракон. Старий каштелян, пан Сімон Моц, поспіхом схилив прапори, щойно Караксес сів на верхівку Башти Гори-Король. На додачу до замку принц Даемон захопив чималу скарбницю дому Моц і з десяток важливих заручників, серед них самого пана Сімона з синами.

Тим часом принц Джакаерис летів своїм драконом на північ до панни Арин у Долині, князя Мандерлі у Білій Гавані, князів Борела та Розставця на Сестринові, а насамкінець до Крегана Старка, господаря на Зимосічі. Юний чарівний принц умів схиляти до себе людей, його дракон умів тих людей лякати, і зрештою кожен з відвіданих князів присягнувся у підтримці його матері-королеви.

Якби ж то «коротша та безпечніша» подорож його брата виправдала покладені на неї сподівання… багато лиха і кровопролиття вдалося б тоді відвернути. Та цьому статися не судилося.

IV. Штормолам

Якщо наші джерела про щось погоджуються, то це про те, що жахливе нещастя, яке спіткало Люцериса Веларіона у Штормоламі, сталося не внаслідок чийогось лихого задуму. Перші битви «Танку драконів» велися пергаменами та круками, погрозами та обіцянками, наказами та привілеями. Вбивство князя Чмелика на зеленій раді ще не отримало широкого розголосу; більшість людей вважала, що його вельможність скніє десь у підземеллі. Багато знайомих місту й замку облич більше не з’являлося при дворі, але над брамою не виставили жодних голів, і чимало значних людей ще й доти сподівалося, що суперечка про спадкоємність престолу вирішиться без кровопролиття.

Але людям — мудрувати, а Морокові — урядувати. Нема сумніву, що саме його страшна рука звела разом двох принців у Штормоламі, саме вона спонукала Люцериса Веларіона підганяти дракона Арракса поперед бурі, щоб устигнути сховатися у безпеці замкового двору — того самого, де трохи раніше з’явився Аемонд Таргарієн.

Могутня дракониця принца Аемонда, Вхагар, почула їхнє наближення першою. Стражники, що ходили верхівкою могутнього замкового муру, стиснули списи у раптовому нападі жаху, коли вона прокинулася і заревла, струшуючи підвалини Дурранової твердині — зухвалого виклику богам. Навіть Арракс, як нам розповідають, зіщулився від того ревища, і Люцекові довелося добряче прикластися до нього батогом, щоб змусити звіра сісти у дворі.

Коли Люцерис зіскакував з дракона, затиснувши у руці листа від матері, на сході вдарила блискавка, і почалася злива. Він мусив розуміти, що означає присутність Вхагар, і, мабуть, не здивувався, коли Аемонд Таргарієн визвірився на нього у Круглій Палаті перед очима князя Борроса, його чотирьох доньок, септона, маестра, двох десятків лицарів, стражників та челядників.

— Лишень подивіться на цю жалюгідну істоту, пане князю! — кепкував принц Аемонд. — Крихітка Люцик-Моцик, недолуге байстрюченя!

А до самого Люцека мовив:

— Та ти увесь змокрів, байстрюче. Це ти під дощ втрапив чи, може, обісцявся зі страху?

Але Люцерис Веларіон вирішив на нього не зважати, а звертатися лише до князя Баратеона.

— Ясновельможний пане Борросе, я привіз вам листа від моєї матінки-королеви.

— Тобто від хвойди Дракон-Каменя!

Принц Аемонд зробив кілька швидких кроків і спробував вихопити листа з руки Люцериса, та князь Боррос заревів наказ, і його лицарі розділили принциків. Один приніс листа Раеніри до помосту, де його вельможність сидів на прадавньому престолі штормових королів.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!