Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Далі удари посипалися один за одним: Долина, Біла Гавань, Зимосіч. Під прапори принца Даемона до Гаренголу поспішали Чорноліси та інше річкове панство. Кораблі Морського Змія обложили затоку Чорноводну, і король Аегон щоранку мусив вислуховувати скигління купців, та не міг нічого вдіяти, хіба що перехилити ще один кухоль міцної наливки.

— Робіть щось! — вимагав він від пана Отто.

Правиця запевняв короля, що дещо вже робиться — наприклад, обмірковано заходи з прориву морської облоги Веларіона. Одним з головних стовпів влади Раеніри був її чоловік; але водночас принц Даемон являв з себе і найбільшу її слабкість, бо за роки своїх пригод та оборудок нажив більше ворогів, ніж друзів. І тепер пан Отто Вишестраж, один з найзапекліших принцових ворогів, простягав руку дружби іншому — Королівству Трьох Доньок, сподіваючись переконати його володарів разом виступити проти Морського Змія.

Та затримки й чекання не надто тішили молодого короля. Від розважливості та обережності свого діда Аегон II шаленів і втрачав терпець. Його мати, королева-удовиця Алісента, кілька разів підносила голос на захист пана Отто, але його милість лишився глухим до її прохань. Прикликавши пана Отто до престольної палати, він зірвав з його шиї урядовий ланцюг, якого і жбурнув панові Крістону Колію.

— Хай за нову Правицю мені править залізний кулак! — хвалькувато оголосив він. — Годі вже марнувати чорнило, час братися до справи!

Заклики короля якнайкраще пасували до вдачі пана Крістона.

— Не личить вам просити підтримки в панства, наче ви жебрак і канючите в них милостиню, — казав він Аегонові. — Ви є законним королем Вестеросу, а ті, хто сміє замірятися на ваш престол, є зрадниками. Час їм дізнатися, яку ціну платять за невірність.

Коронний шепотинник при королі Аегоні, Ларис Моц-Кутельнога, склав список усіх князів, які зібралися на Дракон-Камені, щоб вітати вінчання королеви Раеніри на царство або сісти у її чорній раді. Князі Кельтигар та Веларіон тримали столи на морських островах, куди гнів Аегона II не досягав, бо король наразі не мав сили на морі. Але «чорне» панство, яке сиділо у дідицтвах на суходолі, було позбавлене захисту морських хвиль.

Сутіндол впав легко, заскочений коронним військом зненацька. Місто було пограбоване і сплюндроване, кораблі у гавані — спалені, а князь Морочник втратив голову.

За наступну ціль пан Крістон обрав собі Граківню. Попереджений про наближення війська, князь Стаунтон зачинив браму і наготувався до опору. З-за мурів його вельможність міг лише спостерігати, як палять його ниви, ліси та села, як вирізають до ноги овець, корів та селян. Коли запас харчів у замку почав доходити кінця, він надіслав крука на Дракон-Камінь, благаючи про порятунок.

За дев’ять днів по тому, як князь Стаунтон вислав прохального листа, від моря почувся шум шкірястих крил, і над Граківнею з’явилася дракониця Мелеїс. Її кликали Червоною Королевою, бо вкрита вона була лускою кольору крові, перетинки крил мала рожеві, а гребінь, роги та лапи — яскраві, мов налощена мідь. На її спині, виблискуючи під сонцем обладунком з криці та міді, сиділа Раеніс Таргарієн, Королева-без-Корони.

Та пана Крістона Колія вона не налякала. Правиця короля Аегона чекав її появи і навіть сподівався на неї. За його наказом загриміли тулумбаси, і наперед заспішили стрільці з довгими луками та арбалетами, наповнюючи повітря стрілами. Стугоніли скорпіони, викидаючи у небо товсті сталеві списи, подібні до тих, якими колись убили Мераксеса у Дорні. Мелеїс отримала зо два десятки поранень, але від того, здавалося, лише розлютилася і кинулася униз, пихкаючи вогнем направо й наліво. Лицарі горіли просто у сідлах; яскравим полум’ям спалахувало їхнє волосся, шкіряний одяг та кінська збруя. Списники зроняли ратища і тікали на всі боки; дехто намагався ховатися за щитами, але драконового подиху не стримував ані дуб, ані залізо. Пан Крістон сидів верхи на білому огирі й гукав крізь дим та полум’я:

— Цільте у наїзницю!

Мелеїс заревла, пирхнула димом з ніздрів, і в щелепах її зателіпався охоплений язиками полум’я кінь.

І тут у відповідь почулося інше ревище, і в небі з’явилося ще дві крилаті постаті: сам король на Сонцежарі Золотому та його брат Аемонд на Вхагар. Раеніс проковтнула принаду, Крістон Колій захряснув пастку, і ворожі зуби стулилися навколо принцеси. Але вона не зробила навіть спроби втекти — з радісним кличем та ляскотом батога принцеса Раеніс повернула Мелеїс на ворога. З самою Вхагар вона ще могла б упоратися, бо Червона Королева була стара, хитромудра і не чужа битви. Але проти Вхагар і Сонцежара вкупі на неї чекала неминуча поразка. Дракони зустрілися у відчайдушному бою за півтори сотні сажнів над полем, і в повітрі спалахнули та розквітнули вогненні кулі — такі яскраві, що люди потім божилися, що на небі з’явилося кілька сонць. Криваво-червоні щелепи Мелеїс на мить стиснулися навколо Сонцежарової шиї, але тут згори на неї впала Вхагар. Усі троє чудовиськ ринули, кружляючи, до землі й гепнули з такою силою, що з мурів Граківні за дві версти звідти порснули камені.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!