Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Найближчі до драконів люди на полі не дожили розповісти нам про те, що сталося. А ті, хто стояв далі, нічого не бачили з-за вогню та диму. Полум’я загасили за кілька годин, але з попелу неушкодженою підвелася лише Вхагар. Мелеїс загинула при падінні й була розірвана на безліч шматків вже на землі. Сонцежар, неймовірної краси золотий дракон, лишився калікою з наполовину відірваним від тіла крилом. Ясновельможний Сонцежарів наїзник зламав собі ребра і стегно, половину тіла йому вкрили опіки, а лівиці повелося найгірше — драконове полум’я пекло так гаряче, що обладунок короля вплавився у плоть.

Тіло, про яке вирішили, що воно належить Раеніс Таргарієн, пізніше знайшли коло трупа її дракониці, хоча воно так зчорніло, що напевне упізнати принцесу ніхто не брався. Улюблена донька пані Джоселин Баратеон та принца Аемона Таргарієна, вірна дружина князеві Корлісу Веларіону, мати й бабуся, Королева-без-Корони жила без краплі страху в серці й померла серед вогню та крові. Їй виповнилося п’ятдесят і п’ять років.

Того дня наклали головами вісім сотень лицарів, зброєносців та служивих людей. Ще сотня загинула пізніше, коли принц Аемонд і пан Крістон Колій узяли замок Граківня приступом і скарали його залогу на горло. Голову князя Стаунтона повезли до Король-Берега і поставили над Старою Брамою… та найбільше вразила юрбу столичного люду, і навіть змусила її поштиво замовкнути, голова дракониці Мелеїс, привезена до міста на возі. Опісля багато тисяч людей завважили за краще втекти з Король-Берега, поки королева-удовиця Алісента не наказала зачинити усі брами.

Король Аегон II не помер, хоча дехто казав, що в нестерпних муках він сам кликав смерть своїми молитвами. Привезений до Король-Берега у накривних ношах, щоб приховати тяжкість поранень, його милість не підвівся з ліжка до самого кінця року. Септони молилися за нього, маестри лікували трунками та поїли маковим молочком, і король Аегон спав дев’ять годин з кожних десяти, прокидаючись тільки заради того, щоб ковтнути якогось рідкого їдла та заснути знову. Нікому не дозволялося турбувати сон короля, окрім королеви-удовиці, його матері, та пана Крістона Колія, його Правиці. Дружина не зробила жодної спроби відвідати чоловіка — Гелаену сушило її власне горе та безумство.

Сонцежар, дракон короля, був занадто важкий та великий, щоб його перевозити, а літати не міг з-за пораненого крила, і тому лишився у полях коло Граківні — повзав там потроху попелом, наче велетенський золотий черв’як. Спершу дракон харчувався обгорілими трупами загиблих, а коли вони скінчилися, залишені при ньому стражники пана Крістона Колія почали приганяти телят та овець.

— Тепер ви мусите правити на державі, доки ваш брат не зміцніє достатньо, щоб повернутися на трон, — сказав Правиця Короля принцові Аемонду.

Панові Крістону не довелося повторювати двічі — одноокий Аемонд Бий-Родичів охоче прийняв залізного з рубінами вінця Аегона Завойовника.

— На мені він сидітиме краще, ніж на ньому, — зауважив принц Аемонд, проте королем себе не оголосив, а став величатися Господарем на Державі та Принцом-Намісником. Правицею Короля лишився пан Крістон Колій.

VII. Дракон-Камінь

Тим часом насіння, посіяне Джакаерисом Веларіоном у його польоті на північ, нарешті почало проростати. У Білій Гавані, Зимосічі, Курганищі, Сестринові, Мартинові та при Місячній Брамі збиралися рушення і наймані затяги. Пан Крістон попередив нового принца-намісника: якщо до річкового панства, що наразі сидить у Гаренголі з принцом Даемоном, приєднається нова сила, то об’єднане військо можуть не стримати і міцні мури Король-Берега.

Аемонд, непохитно упевнений у своїй вояцькій вправності та нездоланній силі дракониці Вхагар, понад усе прагнув дати битву ворогові на його полі.

— Хвойда Дракон-Каменя нам не загрожує, — казав він. — Авжеж не більше, ніж Рябин і ота зрадницька зграя з Обширу. Головну небезпеку становить мій дядько. Щойно Даемон помре, як усі телепні, що зараз вимахують прапорами моєї сестри, розбіжаться по своїх замках і більше носа звідти не покажуть.

А тим часом на сході затоки Чорноводної королеві Раенірі велося недобре. Смерть сина Люцериса впала руйнівним ударом на голову жінки, виснаженої вагітністю і тяжкими пологами мертвої дитини. Коли звістка про загибель принцеси Раеніс досягла Дракон-Каменя, королева Раеніра та князь Веларіон перекинулися вельми гнівними словами. Останній винуватив королеву в смерті своєї дружини.

— Замість неї мали б летіти ви! — розпачливо горлав Морський Змій до її милості. — Адже Стаунтон посилав по вас, а ви звалили тягар битви на спину моєї жінки! Ще й заборонили своїм дорогеньким синочкам їй допомагати!

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!